Софія Рудик
Софія Рудик

«Я піду в далекі гори» - з пісні слів не викинеш і дома сидіти не дуже хочеться. Карпати кличуть! Варіант, звичайно, просто зібрати торбу і піти куди очі видять. Але для тих, хто хоче якихось конкретних локацій зібрала тут пару місцин у Карпатах!

Вйо, чекінитись!

За матеріалами https://westnews.com.ua/top-5-mists-yaki-varto-vidvidati-u-karpatah-tsego-roku/

Цего року у столиці Карпат - Верховині (у сусідньому селі Ільці. - Ред.) - відкрили унікальний музей грибів.

Один із провідних грибників планети Юра Соломченко відчинив двері свого приватного музею. Відкриття відбулось 6 травня і першими гостями були учасники Міжнародного Свята Ковалів, яке відбулось у Івано-Франківську.

Майстри з усього світу уважно слухали все про гриби і навіть більше – варили грибну юшку та підливку з біленьких до банушу, набувались фист!

Любиш і цікавишся грибами? Тоді must check in. Якщо ні, то приходи і полюби їх тут! Хочу звернути Твою увагу, що музей зараз працює за попереднім замовленням. Тому дзвони у Грибне Царство заздалегідь і домовляйся. Гриби шє молоді, самі розумієте.

Це реальний гуцульський Дісней Ленд. Я не жартую. Тут є все! Мені зарядки не стане, аби описати, але заради такого діла хоча б розігрію Вам апетит…

Отже: гуцульська кухня - все на дровах, традиційні гуцульські троїсті ді-джеї, майстер-класи: починаючи від ковальства, гончарства, ліжникарства, ляльки-мотанки, сирних коників, приготування традиційних страв і закінчуючи майстер-класом з лежання на сіні.

Ну це я його так селебріті назвала. Чому? Бо він реально знаменитість! Дивіться моє інтерв`ю з ним на ютубі.

Кажу відразу всі ті, що хочуть знати майбутнє – не варто напрягатись: просто вірте у те, що все буде добре. І слухайте, як мольфар грає на дримбі. Ще тут є перша на Гуцульщині Резиденція Наливки – сміливо йдіть у партію і ставайте членами.

А також увага: SPA! Тепла бочечка на висоті 1000 метрів над рівнем моря – це щось. Двіжуха фист буде тут на Купала – програма є на офіційних сторіночках. Уже пакую торби – так що давайте здибаємось тут 6-го липня.

Словом, є у мене один знайомий - дуже крутий Петро. А він має новесенькі баґґі «хондочки» та всю необхідну екіпіровку: починаючи від шолома і аж до кавалка смачнезного сальця. Відвезе Вас на край Карпат.

Якщо захочете екстриму, то попросіть його на швидкості заїхати у калабаню (калюжа). Я так зробила і, незважаючи, на те, що з ніг до голови була у болоті – моє щастя було вище смерек.

Тут є один монастир – настоятель якого веде аскетичний спосіб життя, сам вишиває ікони та дбає за господаркою… Певно, так і має бути, що церква на вершині й щоб туди дійти потрібно зняти «шпильки» й крок за кроком підійматись стежиною до висот. Що тут особливого? Певно простота і легкість. Хоча, це має стати нормою, аніж особливістю. От, коли не прийду сюди якось так радісно робиться на Душі. Дивлячись з ґанку монастиря на красивезні двохтисячники, приходить усвідомлення: щастя бути тут і зараз.