Розташування:
вул. Д. Вітовського, 14а, м. Галич
З ініціативи пароха о. Корнелія Левицького (1787–1864) на пожертви місцевих жителів у лівобережній частині м. Галича була зведена мурована каплиця. Про дату спорудження повідомляє напис на пам’ятному камені, що міститься у храмі ліворуч від входу.
У первісному вигляді каплиця існувала до Першої світової війни, під час якої була частково зруйнована, а згодом відновлена у 1920-х рр. Під час німецької окупації 1941–1944 рр. із дзвіниці зняли церковні дзвони, їхня подальша доля невідома. У 1960-х рр. за рішенням місцевої влади храм закрили, а весь церковний інвентар вивезли на склад у м. Станіслав. Образ Св. Дмитрія вдалося врятувати, він тимчасово зберігався у Церкві Різдва Христового у м. Галичі. Будівля протягом наступних тридцяти років стояла відчиненою без догляду, що негативно позначилося на її стані.
У 1989 р. було проведено капітальний ремонт: відремонтовано дах, отиньковано фасади і внутрішні стіни, відреставровано окремі деталі інтер’єру. Над пілястрами за іконостасом частково поновлено розписи із зображеннями святих Петра та Павла. Фрески «Богоматір з Ісусом», «Св. Миколай», «Св. Дмитро» та «Причастіє Святого Онуфрія», які були раніше знищені, вдалося замінити майстерно виконаними сучасними розписами. Фрески, ймовірно, були написані у рік побудови храму, оскільки на одній із них під верхнім шаром фарби виявлено дату «1831». Зараз у храмі зберігається оригінал і копія ікони Св. Дмитрія.
Урочисте освячення церкви відбулося 8 листопада 1990 р.
Будівлі властиві неороманські та неоготичні риси. Розміри споруди 18 x 7,55 м. Мурована, на кам’яному фундаменті, каркасно-стінової конструкції, прямокутна в плані однонавна базиліка – своєрідний «корабель» із півкруглою апсидою. Дах високий трискатний, увінчаний над центральною частиною нави «сліпим» ліхтарем з невеликим шестигранним куполом, форма якого свідчить про пізнішу перебудову.
Споруда є цікавим взірцем малих мурованих однонавних споруд Галичини першої половини ХІХ ст. Довкола храму розміщений цвинтар, закладений на початку ХІХ ст.
Сьогодні це діючий храм, який належить громаді УГКЦ.
Пам’ятка архітектури місцевого значення