Андрій Костишин
Андрій Костишин

Варто відвідати:

Колишня площа Ринок

Туристично-інформаційний центр «Косівщина»

Замкова гора

Церква святого Василія Великого

«Польський цвинтар»

Церква Різдва св. Івана Хрестителя

Санаторій Тарнавського («Косів»)

Косівський ринок

Музей визвольних змагань Прикарпатського краю

Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини

Хата-майстерня з ліжникарства

Сироварня у Яворові

 

На своїх екскурсіях на Гуцульщину я наголошую кожний раз, що суворі умови життя у поєднанні із прагненням краси та естетики сформували із давніх часів специфіку гуцулів – доволі специфічний характер та неймовірне вміння перетворити кожен фрагмент дерева, кераміки у витвір мистецтва.

З іншого боку, мої неодноразові візити до Косова були за своїм змістом та наповненням настільки різноманітними, що й до тепер для мене Косів та його околиці – це своєрідна загадка, палітра вражень, які відкриваються поступово у найрізноманітніших площинах. Архітектура? Так. Є тут цікаві зразки, переважно сакральної архітектури. Природа? Так. Різноманітні водоспади, які є дуже навіть доступними для початківця-мандрівника, чи забуті та невідомі, про які вам розкажуть тільки місцеві гіди. Їжа? Так. Починаючи з часів Аполлінарія Тарнавського, дотепер Косів у мене асоціюється із смачною їжею. А як же образотворчість? Гуцульська кераміка у її специфіці кольорів у мене закарбувалася ще з дитинства, коли сидів на віконечку магазину «1000 дрібниць», доїдаючи третю порцію морозива у стаканчику, поки мої рідні скуповували гуцульські вази та жбанки, бо їх привезли. Часи «перестройки» нинішнім розумом не зрозуміти. Але душею та серцем можна відчути Косів та моє улюблене село по сусідству – Яворів.

Перша письмова згадка датується 1424 роком. Як і більшість населених пунктів Прикарпаття. Просто документи з того часу добре збереглися. А, може, Косів і старший?

Десь у районі Косова уже починається той шлейф з корисними підземними штуками. Я про сіль та нафту. Отож, і не дивно, що одразу з часу першої письмової згадки про місто основна інформація про нього – це історія польської громади та зародження промисловості. Бо там, де була сіль, українці – працювали, поляки – керували, євреї – продавали. А ще деколи з вірменами конкурували. Бо… ті теж торгували. Але зараз не про це. Та й на гербі Косова теж топки солі.

У Косові жив та працював отець Василь Романюк – майбутній Глава Української Православної Церкви (КП). Його могила знаходиться перед собором святої Софії У Києві.

Косів є одним із паломницьких центрів хасидів. Адже саме на Косівщині виникла одна із течій хасидизму на чолі із Ісраелем бен Елізером Баал-Шем-Товом.

Маючи до 1939 року чітку структурну забудову міста за європейськими стандартами, Косів її втратив у радянські часи. Але навіть ті фрагменти, що залишилися, варті уваги. Адже краще збереженого гуцульського містечка й так немає, – вважає Ірина Магдиш у своєму путівнику «5 шляхів зі Львова» (2008).

Центр.

Спробуємо фрагментарно скласти пазл цікавинок цього містечка. Якщо ви приїхали машиною, ідеальний варіант парковки, як на мене, площа перед адмінбудинком. Тут і магазин, і приблизно порівну за відстанню до атракцій міста. Врешті, це колишня площа Ринок. Так, немає вже давно тут ратуші. Але декілька будинків межі ХІХ-ХХ століття збереглися. Один із них має риси мого улюбленого фахверку, а той імпозантний, у якому зараз музей, на одному із єврейських сайтів позначений як будинок рабина.

У самому центрі Косова (вул. Незалежності, 65А) розміщений недавно відкритий Туристично-інформаційний центр «Косівщина». Тут вам нададуть комплексну туристичну інформацію про місцевість, культурні заходи міста і району, екскурсійні маршрути Косівщиною, спеціальні туристичні пропозиції області (тури вихідного дня, програми сімейного та інших видів відпочинку), розклад руху всіх видів транспорту, заклади харчування, а також ви можете скористатися можливістю замовлення послуг екскурсоводів та гідів (для груп чи індивідуально).

Саме з центру можна піднятися на Замкову гору. З нею пов'язані головні легенди міста: «Містечко довго жило видобутком солі, воно вабило євреїв, які вміли збагатити себе та край. Тому Косів був «смачною» здобиччю для загарбників колись кордон Османської імперії пролягав просто за Черемошем, тому загарбникам не доводилось довго їхати по чужі багатства. Місто горіло двічі: у 1621 і 1624 роках остання пожежа і знищила замок на Міській горі. Тоді міщани з майном намагалися сховатись від татар у підземеллях принаймні так стверджують перекази. Проте нападникам вдалось захопити фортецю і сила силенна людей була вбита просто у стінах замку. Фортеця лишилась у руїнах і вхід до підземель було випадково знайдено лише перед Другою світовою війною, під час будівництва автостанції. Хоча влада наказала замурувати прохід, один чоловік забрався до підземель і дійсно знайшов давні скарби, золото та перли. Цікавість змусила дослідити темні переходи далі й одразу за залою зі скарбами він натрапив на кімнату, повну кістяків загиблих міщан. Наляканий, чоловік вибіг на поверхню, а коли повернувся по скарби, вхід вже був засипаний. На цьому місці, просто над підземним «кладовищем» косівських міщан нацисти розстрілювали євреїв, тож Замкова гора здобула репутацію «суцільної могили», а на східному її схилі зберігся старовинний єврейський цвинтар місце релігійного паломництва хасидів».

Деякі копіпаст-статті вказують, що гора складається із пресованого пісковика і таких гір всього дві у Європі.

Усі джерела пишуть про відновлену церкву святого Василія Великого на місці згорівшої у 2009 році.

Але чомусь мало хто згадує, що вона розташована неподалік так званого «польського цвинтаря». Так, у Косові ховали померлих не тільки на християнських та єврейських кладовищах, а й за національним принципом. До речі, теж своєрідний музей під відкритим небом.

Ну і вже точно не пишуть інтернетівські «копіпасти» про ще один храм у самому центрі села – церкву Різдва св. Івана Хрестителя на вулиці Незалежності.

Чому? Не знаю. Адже вона датована 1912 роком. Храм побудований у традиційному гуцульському стилі. Це хрестовинна споруда, яка увінчується трьома куполами та п’ятьма маківками, два купола закриті, а центральний відкритий до сліпого ліхтаря. Розміри церкви та те, що вона від початку була покрита бляхою, вказує на заможність тогочасної косівської громади. Зводив храм майстер із села Бабин – Іван Гарасим`юк. 28 квітня 1988 року тут прийняв чернецтво отець Василь Романюк – відомий громадський, релігійний та політичний діяч, член Гельсінської спілки, багаторічний в’язень сталінських концтаборів, пізніше Глава УПЦ КП Володимир.

Гаразд, тепер на архітектурно-історичні окраїни – до санаторію Тарнавського. Тепер він «Косів» називається. Знаходиться на межі із селом Смодна. Добрим орієнтиром служить косівський ринок. Навпроти треба повернути праворуч (там ще вказівник) і за декілька секунд ви опиняєтеся біля руїн старих будівель. Саме вони були первісними. Саме тут багатії з усієї Галичини платили шалені гроші, щоб їх примушували працювати фізично і не їсти м'яса.

Пан Аполінарій був дуже цікавою людиною. Формат репортажу не дозволяє розказати все. Але уявіть: початок ХХ століття. «Околиця гірського села. Рано-вранці пастухи в стертих дірявих чоботях і полотняних штанах женуть овець на полонину, щоб було молоко та сир нагодувати сім’ю, і вовна зігрітися взимку. Співають пташки, гавкають собаки, поволеньки бредуть вівці. Та ось у якийсь момент на стежку з зойками та стогонами вибігають огрядні жінки в сукнях, що коштують як отара овець, штовхаючи вгору тачки, наповнені камінням... Це – не дивна фантазія. Це пацієнтки санаторію доктора Аполінарія Тарнавського в Косові. «Вар’ятки Тарнавського» – так називали цих пань місцеві гуцули...» – пише у своїх дослідженнях В. Поліщук.

Це перше. Друге. Тарнавський ламав усі стереотипи лікування. Тоді основними ліками був бульйончик з курочки, у Аполінарія казали цьому: «ні!». Коротше, сучасні вегани зробили б з нього гуру. Результатом практики Тарнавського був виданий його дружиною збірник вегетаріанських рецептів у 1929 році. Його навіть декілька років тому переклали українською. Щоправда, друком він не вийшов. Але якщо хочете його мати, напишіть Всеволоду Поліщуку чи у Клуб Галицької кухні через фб-месенджер – отримаєте цікавий екземпляр. Але зауважте, не всі страви виходять такими, як описано. Продукти не ті – пояснюють спеціалісти.

А сам санаторій, хоч і трішки занедбаний, але у ньому зберігся чудовий дендропарк і згадка про засновника – меморіальна дошка і монумент. А ще руїни старого головного корпусу.

А тепер до образотворчості. Логічно, якщо санаторій розташований біля ринку, значить, нам туди. Був я якось тут. Прикольно. Як казали колись в гумор-шоу: а чому у вас на свята всі ходять у сувенірах? А й справді, тут багато товарів з Європи, з іншого боку – безліч вишивок, кераміки. Одним словом: «і вашим, і нашим». Ось так і живемо. Не забувайте, ринок працює у четвер та суботу зранку. Десь до 10.00 основна частина. Далі – як повезе.

Косівська кераміка.

Особисто для мене кераміка і Косів – майже синоніми. Гончарство – це вкрай характерний вид прикладного мистецтва цього краю. Становлення гуцульської кераміки відбувалося у XV ст. і продовжує свій розвиток донині. Найвідомішою стала косівська кераміка. Околиці Косова багаті на глину. Цікавою складовою є кольори, характерні для косівської кераміки – білий, коричневий, жовтий та зелений. Був ще блакитний. Але його використання заборонила радянська влада. Надто часто малювали на своїх роботах синьо-жовтий прапор.

У Косові бував у декількох різних майстернях та приватних музеях. Здається, аж у трьох. Враження дуже різноманітні. У когось працює ціла команда – хтось гончарить з туристами, хтось малює, а треті розповідають про історію та сучасність кераміки. Десь майстерня сімейна. Тут дозволять робити тільки фрагменти роботи. Решту – тільки продемонструють. А є просто колекція у хаті і все.

Усюди пише про музей Струтинського. І це зовсім не нудний музей, гляньте з-за паркану на веранду цієї хати – вона цікава! Точно зайдете в гості.

Повертаємося до центру Косова. Музей визвольних змагань та музей народного мистецтва Гуцульщини. Там, де наша перша парковка. Там, де будинок рабина. Незалежності, 55.

Торкатися до керамічних експонатів, зазирати у шухляди, грати в ігри та пройти квест все це та ще багато цікавого пропонують відвідувачам інтерактивної експозиції у Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини. Тепер тут можна не тільки споглядати експонати за склом та слухати розповідь екскурсовода, а й самому бути дослідником та взаємодіяти з новітньою експозицією. Вперше в Україні експозиція кераміки стала доступною для незрячих відвідувачів.

Мандруємо далі, до села Яворів. Тут уже буде не тільки кераміка, а й ліжники – особливий вид покривал, характерний саме для Косівщини. По суті, це останнє село, де ще тчуть ліжники. Довга та марудна справа. Але продаються добре. Може тому, що у співвідношенні часозатрати-важкість роботи – фінішна ціна просто смішна. Про це варто послухати пані Анну Копильчук.

Отже, наш останній на сьогодні марш-кидок – поїздка до Яворова, який розташований за 15 км від Косова на трасі Р-24. Село довге. Щоб потрапити до пані Анни, треба їхати обережно і слідкувати за цікавим поєднанням при дорозі ліворуч – рожева капличка+білборд «форель»+автобусна зупинка + рештки старого цвинтаря. От навпроти під горою (треба пройти пішки трішки вверх) і живе ця чудова людина, яка декілька разів мені просто рятувала екскурсії своєю щирістю, добротою та… добрими наливками і смачнющим обідом. А ще на її майстер-класі були і американці, які згадували своє дитинство у Техасі, і чилійці, і австралійці. Усі ткали, усі смачно обідали і раділи чудовій зустрічі. То, як кажуть класики, «то танець, то тре бачити».

Наступна зупинка у Яворові сироварня. Це місце, яке точно сподобається гостям та шанувальникам такого напрямку, як «slow food» здорове харчування із збереженням національних гастротрадицій, місцевої кухні, а також популяризація культури традиційного застілля. Тут є дегустаційний зал, колиба, а також демонстраційні зали, де можна подивитися, як виготовляються гуцульські сири. Дегустація сирів та доброго козячого молока пропонується кожному відвідувачу. 

Знайомство з життям тварин, вивчення процесів приготування якісного козячого сиру, можливість власноруч погодувати милих овечок – чудове доповнення косівської пропозиції пізнавального та смачного відпочинку.

А ще поруч з сироварнею розміщений кінотеатр на відкритому просторі.

Ось така у нас мандрівка вийшла. А ми ще про природу не згадували. Але це вже буде новий день і нова історія.

Відстань від Івано-Франківська до Косова складає рівно 100 км, які автомобілем долаються до двох годин часу.

Стан дорожнього полотна до Косова – це як історія України. Тільки починає ставати хорошою, так знову якась халепа, чи пак – яма. Насправді, дорога дійсно зовсім не погана. Їдучи власним автомобілем, дискомфорт відчуваєш на відрізку Коломия-Яблунів. А далі, повернувши вверх і ліворуч на кільці (а як поїдете прямо – теж нормально, ви ж приїдете до Космача, а про нього теж написано у цьому проекті) до села Уторопи – дорога уже хороша. Щоправда пильність втрачати не варто. Вона ж відремонтована декілька років назад. А це означає, що поява нових ям у найнесподіваніших місцях дороги – реальна. З іншого боку, обмежена видимість через гірський рельєф, «косівські джигіти» - спеціалісти їзди по місцевих дорогах, як їх називав мій тесть, різкі закриті повороти – це ті фактори, через які краще їхати дорогою до Косова нешвидко та розмірено.

А як хочете доїхати автобусом, теж проблеми немає (якщо не карантин). Практично кожної години з автовокзалу в Івано-Франківську відправляється автобус на Косів. З Коломиї – та сама історія. А як хочете, то ще є рейси і з Польщі та Чехії. Вони, звісно, розраховані на заробітчан. Але повірте, одна поїздка таким автобусом неймовірно розширить ваш кругозір, залишить безліч емоцій у спогадах, ви наповнитеся новими лайфхаками та ще багато чим. А поки ви вибираєте транспорт, ми спокійно вирушаємо на прогулянку цим вкрай цікавим містечком із населенням трохи більше 8000 мешканців.

Усім гарних мандрівок!

Контакти:

Туристично-інформаційний центр «Косівщина»: 096 096 16 06

Сергій Дутка  (Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини): 096 774 28 35 
Керамісти:
Іванна Козак-Ділета у Косові: 067 349 16 54 
Марія Гринюк: 067 950 28 93
Валентина Джуранюк: 096 733 42 10
Уляна Шкром'юк: 097 386 50 83
Ірина Серьогіна: 097 269 37 41
Христина Троць: 097 421 88 08

Анна Копильчук (хата-майстерня ліжникарства, с. Яворів): 096 925 29 44

Сироварня (с. Яворів): 067 304 56 69

Фото: Андрій КостишинАндрій Близнюк, Василь Рак, Дідова хатчина, Gushka, Згарда, ТІЦ Косівщина.

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.