Незвідані священні скарби Покуття

Костел Внебовзяття Пресвятої Діви МаріїМ

Маршрут ми розпочнемо із селища Отинія. На авто вам доведеться їхати трасою з Івано-Франківська орієнтовно 40 хвилин (32 км), також є можливість доїхати потягом та рейсовим автобусом.

Перша зупинка – Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, шпиль якого видніється здалеку.

Виявляється, святиня має цікаву історію, нам охоче її переповіла Олександра Гричук, яка опікується отинійським костелом.

Він побудований у період з 1905 по 1918 рр. зусиллями кс. Людвіка Швайгера. Автором проєкту був відомий львівським архітектор Теодор Мар'ян Тальовський. Його костели є як в Україні, так і в Польщі.

Цікавий факт: спочатку костел проєктувався як двовежовий. Але коли майстри почали будувати другу вежу, вона впала. І архітектор зрозумів, що це знак Божий. Мовляв, що треба будувати не на славу людську, а на славу Божу. Відтак, костел, зведений у стилі необароко, побудований строгим і класичним.

У часи СРСР костел був закритий. Олександра Гричук переконана, що святиня чекала на свій час. І він прийшов у 1992 р., коли його повернули віруючим. На той час в Отинії було до 200 парафіян із польських родин. Адже основна частина поляків виїхала у 1945 р.

Саме батьки Олександри Гричук взялися за відновлення костелу. Але не тільки вони, адже на той час допомагали усією громадою. Жінка розповідає, що це була спільна робота задля відновлення святині. Отже, 12 грудня, того ж 1992 року відбулося урочисте відкриття і посвячення храму, на якому був присутній кс. Єпископ Трофим'як. Відтоді ворота костелу відкриті для всіх.

Як розповіла нам колишня викладачка історії Анастасія Годованець, у храмі зберігається копія образу Внебовзяття Матері Божої. Йому понад 300 років. Намалював його Казіміш Ладонський на замовлення графів Потоцьких. Образ показує Матір Божу, яка підноситься в небо, а над нею 12 зірок, наче її охороняють 12 апостолів.

Анастасія Годованець також розповідає, що в часи Австрійської імперії до костелу було привезено дуже красивий орган. Зараз він, як і образ, перебувають в Польщі.

Щороку Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії відвідують багато людей. Насправді, його видно, чи то їдете з Коломиї, чи з Івано-Франківська. І перша думка у подорожуючих: «Вже Отинія, адже видно шпиль костелу». До речі, в плані архітектури сакральна споруда цінна ще й тим, що зовні вона не поштукатурена, а зроблена з автентичної цегли. Майстри, які проводять ремонтні роботи, дивуються, наскільки міцною є цегла.

Берегині костелу кажуть, що він зараз не такий багатий, яким був раніше. Він строгий та простий. Але у храмі сподіваються, що святиня відновить свою красу.

Костел Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією

З Отинії прямуємо у невеличке село Ценява. Вперше воно згадується у 1714 р. Наприкінці ХІХ ст. тут проживало понад 1000 мешканців, майже половина з яких були римо-католиками, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї.

Як розповіла нам староста Ценявського старостинського округу Оксана Партицька, у селі на початку XX ст., а саме у 1904 р. розпочали спорудження філіального мурованого храму коштом вірян, а також дотацій владних інституцій. Спорудження святині, за спрощеним типовим проєктом архітектора Тадеуша Обмінського, здійснювали коломийські муляри Кароль Очко та Йосиф Тимочковський.

Відтак у 1905 р. костел було завершено, 17 червня 1906 року його освятив під титулом Матері Божої Ченстоховської архієпископ Львівський Йосиф Більчевський.

У 1946 р. костел закрили, спершу тут облаштували зерносховище, потім – склад для мінеральних добрив. Лиш у 1992 р., за сприяння римо-католиків, які свого часу переїхали до Польщі, храм було знову відкрито.

Знаковим днем для святині стало 2 липня 1992 р., коли костел повторно освятили під титулом Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією. Щороку саме цього дня тут відзначають храмове свято.

До слова, у селі розташована також цікава дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста, збудована у 1808 р., яка належить до УГКЦ. До речі, це одна із небагатьох церков Коломийщини, стіни якої не покриті бляхою.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Із Ценяви беремо курс на село П’ядики. Саме тут, на вулиці Гнатюка, розташована унікальна дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Як розповів настоятель храму – отець Роман Площак, вперше храм згаданий у далекому 1580 р. У ті часи власником села був Микола Оприщівський, який пожертвував кошти та деревину для зведення невеликої церковці. Але у 1820 р. вона згоріла через те, що паламар залишив незагашену свічку.

Тоді в період з 1820 по 1927 рр. громада села вирішила відновити церкву. З 1901 по 1954 рр. в церкві служив отець Теофіль Глібовицький, який доклав усіх зусиль для збереження святині. Навіть після приходу радянської влади храм продовжував свою роботу, на відміну від вищезгаданих святинь, які, переважно, використовувалися як склади.

Унікальність храму, розповідає його настоятель, полягала у тому, що він має три куполи. Такого, каже отець Роман, немає ніде на Прикарпатті. Цінність храму представляє й дерев’яний іконостас XIX ст., а також святилище зі старовинним кивотом на престолі, над яким розміщений різьблений балдахін на чотирьох колонах.

За престолом, на задній стіні, розміщений малий іконостас, який зображує події з життя Ісуса Христа. У храмі багато старовинних ікон, частина з яких вивішена на стінах, а інша зберігається у приміщенні церкви.

Цінними, з мистецької точки зору, є також настінні двоярусні іконостаси з іконами, які зображають події з життя Богородиці, а також різьблений амвон. Особливий мистецький інтерес представляє ніша зі змінними висувними іконами Благовіщення та Покрови Божої Матері (храмова ікона).

Зважаючи на наближення 200-ліття храму, тут взялися за реставрацію сакральної пам’ятки. Зокрема, у 2020–2023 рр. громада відреставрувала купольну частину святині, дахи перекрили ґонтою (за радянських часів храм був покритий бляхою).

Дерев’яну церкву у П’ядиках можна сміливо вважати цінним культурним і сакральним надбанням не тільки Покутського краю, а й всієї культурно-мистецької європейської спільноти. До того ж вона має усі шанси навіть потрапити до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Церква перенесення мощей Святого Миколая

Поруч з Коломиєю розташоване село Корнич. Тут ми відвідали мурований храм Святого Миколая. Нашу увагу він привернув, насамперед, своїми розмірами. Цей величезний нетиповий для Покуття архітектурний сакральний ансамбль має висоту 45 м.

Храм побудований у 1932 р.

Попередня місцева церква (споруджена у 1874 р., перебудована у 1902 р., переосвячена у 1904 р.) була зруйнована вибухом пороху, склад якого російські окупаційні війська влаштували у будівлі під час Першої світової війни.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Наступною нашою зупинкою будуть Матеївці – давнє село на Покутті, перша згадка про яке датована 1405 роком. Перше повідомлення про церкву у цій місцині походить з податкового реєстру Руського воєводства 1579 року.

За переказами старожилів, попередня церква була зведена у 1695 р. на кошти поміщика Богдановича. Нова церква збудована коштом дідича Еміліяна Орловського і громади у 1834 р. на місці попередньої.

У 1901 р. храм реконструйований і розширений – додані два бічні рамена, криті ґонтами. У 1990-х рр. стіни над опасанням і восьмерики оббили бляхою – з того часу зовнішній вигляд церкви суттєво не змінився. У 2013 р. храм частково відремонтований.

У 2012 р. у Матеївцях заклали наріжний камінь для будівництва нової мурованої церкви, зведення та освячення якої відбулось у 2020 р.

Церква Святого Миколая

Наступний пункт призначення – село Дебеславці, розташоване у передгір’ї Карпат, де збереглась цікава сакральна пам’ятка церква Святого Миколая.

Як розповів нам місцевий мешканець, краєзнавець Володимир Покидко, перша письмова згадка про Дебеславці датована 1419 роком. У 1680 р. тут вже діяла церква. За припущенням дослідників, вона розташовувалася в урочищі Попів горб, на північно-східній частині села. Цікаво, що на місці сучасного розташування церкви колись був дерев’яний замок. За переказами, його збудували ще у XIII ст., за часів правління Данила Галицького. І саме село Дебеславці походить від особової назви «Добослов», або «Доблеслов». Це був витязь, мешканець села, який у бою здолав татарського хана. На томі місці був його маєток, звідси й назва одного з присілків – Ганнів (Ханнів).

Під час національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. селяни під проводом Семена Височана заволоділи місцевим замком та зруйнували його. До слова, він тоді належав польським магнатам Яблоновським. Також є припущення, що на руїнах самого замку збудували монастир Покрови Пресвятої Богородиці. Зараз дослідженнями у цьому напрямку займаються студенти Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Найдавніша згадка про дебеславецьку церкву походить із Катедратика Львівської єпархії 1680 р. У 1745 р. звели нову дерев’яну церкву на новому місці – на Замковій горі. Вона позначена на карті 1783 р. Ця церква згоріла у 1861 р. Нова святиня на тому ж місці збудована у 1862 р. і посвячена у 1865 р. Володимир Покидько каже, що дерево, з якого збудований храм, є набагато старішим. Образи на іконостасі у храмі мають щонайменше 300 років. Такі висновки, зокрема, зробили історики з Кракова та Львова.

У радянський час церква належала РПЦ. Зовнішній вигляд храму не змінився з початку 1990-х рр.

Зараз стара святиня продовжує, Слава Богу, «жити» поруч із новозбудованою кам'яною церквою. Дякуємо громаді, що зберегли пам'ять та історію.

Костел Пресвятої Трійці

І насамкінець подорожі – одна з головних римо-католицьких сакральних святинь Покуття – Костел Пресвятої Трійці, що розташований у центральній частині селища Заболотів.

Храм збудований у неоготичному стилі, який традиційно приваблює любителів архітектури та туристів. Будівля чудово збереглась і також можна помітити, що за її станом стежать.

Про історію величного костелу Пресвятої Трійці мені розповів настоятель римо-католицької громади отець Василь (Боровий). Парафія тут була заснована у 1605 р. (сам Заболотів відомий ще з 1444 р.) коштом місцевого власника Станіслава Волуцького.

Останній дерев'яний храм, який існував на цьому місці, освятили у 1833 р. Мурований храм постав у 1902 р., а освятили 1909 р. під титулом Пресвятої Трійці. А неоготичного стилю, який ми бачимо сьогодні, святиня набула у 1909 р.  

Після Другої світової війни костел закрили. Тривалий час він служив складом збіжжя та продуктів. У 1991 р. його повернули римо-католицькій громаді, яка поволі відновила будівлю. А перша служба тут відправилася у 1992 р.  

Починаючи з 1996 р. парафію обслуговують дієцезіальні священики, працюють сестри-феліціанки (згромадження Сестер св. Фелікса з Канталіційо), які мають свій будиночок-світлицю поруч із костелом. Власне, там також розташований садочок для дітей.

Зараз костел функціонує і в ньому проводять богослужіння. Щонеділі тут присутні близько 80-100 парафіян. Частенько навідуються до костелу і туристи, особливо, щоп’ятниці, коли у Заболотові базарний день.

Хто бажає продовжити паломницьку мандрівку, радимо їхати на Снятин. Покутський кордон запрошує...

Замість післямови.

Одноденний маршрут сакральними храмами Покуття не залишить без уваги прихильників релігійного туризму і поціновувачів дослідження унікальних та незвіданих пам’яток минулого. Насправді, кожен із храмів, який ми відвідали, заслуговує на окрему та детальну увагу, адже є унікальним об’єктом архітектури. Деякі зі святинь вже доживають свого віку, тож потрібно їх не тільки встигнути побачити, а й рятувати та відновлювати!

Бажаємо Вам чуттєвих подорожніх відкриттів та незабутніх вражень!

Фото: Іван Денисюк, Андрій Сенько, Тарас Возняк, Михайло Вінтонюк, Максим Рітус, Дмитро Малишев.

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.