У шахтарському Донбасі найвищі "гори" – терикони. На заході України, у справжніх горах, жителі сходу можуть оцінити різну красу країни.
Карпати я побачила вперше під час навчальної поїздки від програми "U-LEAD з Європою". Делегація з Донецької області поїхала до Івано-Франківської, щоб вивчати досвід брендування території як частину розвитку громад.
Розповім про речі з побуту і життя Прикарпаття, які вразили.
З давнини для гуцулів важлива краса в побуті. Орнаментом оздоблювали дерев’яний посуд, потім це перейшло на вишивку. Розмірковують так: якщо варити борщ у красивому посуді, він буде смачніший. Якщо пасти корів чи садити городину в красивому одязі, то молоко буде смачнішим, а земля більш родючою. Причому орнамент у таких випадках носив сакральне значення, був оберегом для всієї родини.
Про тонкощі гуцульської вишивки розповідають у народному музеї в селищі Делятин. Там започаткували проєкт з відновлення вишиванок і киптарів – кожушків без рукавів. Майстрині відшивають орнамент зі старих речей, даючи йому нове життя.
Киптар досі є обов’язковим обрядовим одягом на гуцульському весіллі.
Ми побували в різних селах Прикарпаття, і скрізь говорять українською. Але мова гуцулів особлива. Оскільки ці краї в різні часи належали то Польщі, то Австро-Угорщині, то були в складі радянської України з насильницькою русифікацією, це вплинуло на мову.
Тут кажуть жєба – замість жаба, приїхАють – замість приїжджають, еблуко – це яблуко, чуркало – джерело, піхурка – стежка, дзиґарик – годинник.
Під час навчальної поїздки ми спілкувались з великою кількістю місцевих: у туристичних і не дуже місцях, на базарах і в магазинах. Жоден не сказав щось проти російської мови, якою ми говорили.
Порівняно з Донбасом жителі Прикарпаття доволі релігійні. В основному, сповідують православ’я. Багато приватних садиб мають власну капличку.
Каплички різні, це залежить від статків господарів подвір’я. Але в кожному випадку це – маленький витвір мистецтва. Окрім церков, яких в одному селі може бути кілька, тут встановлюють каплички в місцях суспільного користування. Наприклад, на автобусних зупинках.
Вітаючись навіть з незнайомими людьми і не в свята, люди кажуть: "Слава Ісусу", а їм відповідають: "Навіки Богу слава".
У гуцулів "йо" означає "так". Йокають не тільки на Прикарпатті, але й на Закарпатті. Проте саме у Верховині, гуцульський столиці України, "йо" стало частиною бренду.
Розробкою та розкруткою бренду кілька років займаються активісти громадської організації "Гуцулики". Молодь акцентувала на автентичності. Йокати стали всі: на концертах, у промороликах, вітаючи одне одного. Це таке гуцульське "Ок".
Логотипом Верховини стало умовне зображення хрестика. Його робили з воску на Водохреще, освячували разом з водою та вішали біля дверей. Це оберіг на рік, до нового Водохреще. Такі хрестики були в кожній хаті, тож місцеві сприйняли логотип.
Під час подорожі піднімались на гору Швейкову. Це як підніматися на гору Артема в Святогірську навпростець, не лабіринтом. Тільки вище і довше.
На горі є житлові будинки. Місцеві діти щодня бігають вниз і вгору до школи і назад. Господині закуповують харчі раз на тиждень, бо бігати до магазину щодня складно.
Поки піднімалися, чули дзвіночки. То пасуться корови, причому вони не прив’язані, шукають травичку. Дзвіночки – щоб потім їх можна було знайти. Біля нашого житла теж ходила не прив’язана корова, а в центрі містечка гуляла коза – наче безпритульний собака.
Нагорі вся Верховина як на долоні.
Місцева туристична фірма, яка просуває бренд "Йо", започаткувала безкоштовні пішохідні екскурсії на гору Швейкову. Хоча піднятись туди можна й самостійно, а всі доріжки приведуть вниз, не заблукаєш. Але під час безкоштовної екскурсії гід розповідає, де саме в Верховині можна відпочити, що варто спробувати та яке дозвілля може зацікавити.
Серед незвичних розваг тут рафтинг – можна сплавитися на гірській річці Чорний Черемош. Такого немає на сусідньому "розкрученому" курорті Буковель, і цим Верховина пишається.
Можна спробувати погудіти на трембіті. Спочатку може не вийти, але за кілька тренувальних підходів ви маєте впоратися.
Чи не найбільше емоцій наша група пережила під час купання в чані. Це велика ємність з гарячою водою, де поміщається до шести людей. Така собі карпатська "сауна". Цей чан розташовується просто неба. І ти паришся в гарячій воді, іноді ще й з пахучими травами.
Вода в чані підігрівається вогнищем, температура – близько 40 градусів. Всередині лежить каміння, яке утримує тепло. Особливий контраст є в холодну погоду. Низьку температуру повітря не відчуваєш, а якщо перегрівся, то можна пірнути в крижану воду в басейні поруч.
До таких процедур пасує трав’яний чай. Ми побували в кооперативі, де пакують карпатські чаї, і переконались, що це – натуральний продукт.
У Карпати варто приїхати на кілька днів. Це корисно для психіки: чисте повітря, мінеральна вода, спокій і красиві краєвиди.
За матеріалами https://svoi.city.