Замок, нафта, водоспад

Одразу за Надвірною починається село Пнів. Цілком можливо, що не було б села, місто ніколи б не виникло. У XVI столітті магнати Куропатви заснували тут замок. Панство мешкало у твердині, а двірня, тобто слуги з родинами – поруч. З часом поселення тієї двірні перетворилось у містечко Надвірну, перша згадка про яке датована 1578 роком.

Замку пощастило зберегтися до наших днів. Щоправда, не у повному обсязі.

Потрапити до нього легко. На виїзді з Надвірної зліва буде автозаправка. Звертаємо туди і на пагорбі одразу бачимо замок. Перша приємна несподіванка – його реставрують! Ліва вежа у будівельних риштуваннях, проводиться укріплення берега річки Підзамче, яка в 2010 році змила одну з веж фортеці.

А ось з туристичною інфраструктурою тут поки що сутужно. Немає лотків з сувенірами, кіосків з хотдогами, лавочок та сміттярок. Хоча, немає й каси з білетами і це вже маленький плюс.

Найважливішим і найвразливішим об’єктом будь-якої фортеці є брама, яка при штурмі бере на себе головний удар. У Пнівському замку вона розташована досить цікаво – не прямо у стіні, а у торці правої вежі. Аби дістатися до воріт, противник мусив повернути і відкрити свій лівий бік, чим неминуче користались захисники фортеці. А ще навколо замку був викопаний глибокий рів з перекинутим підйомним мостом. Його давно вже немає, але у отворах в’їзної вежі якимось дивом збереглись два дерев’яних коліщатка, через які проходив ланц підйомного механізму. Всередині вежі є залишки закопченого каміну, біля якого грілись охоронці. Стояти на варті була невдячна справа, адже навіть сьогодні там відчувається сильний протяг.

Замкове подвір’я нині є чимось середнім між пасовиськом та майданчиком для гольфу. Колись тут не було вільного місця – численні господарські прибудови, кузня, казарми, палац. Усе це безслідно зникло разом із більшою частиною стін. Щоправда, північний мур вже довший час намагаються відновити, але кілька разів це завершувалось корупційними скандалами та кримінальними справами щодо підрядників. Може, цього разу нарешті вийде? А поки всіх стін немає з фортеці відкривається чудовий краєвид на Надвірну та сусідні гори.

Історія замку тісно пов’язана з угорськими шляхтичами Куропатвами, які осіли на цих землях ще в XIV столітті. Через двісті років вони спорудили замок, що прикривав шлях через Карпати. Твердиня мала п’ять веж та стіни завтовшки 1,8 м. Цнотливості замок позбавили карпатські опришки Гриня Кардаша та Степана Буклашко, які у 1621 році його здобули та пограбували. Потім під стіни фортеці підходили козаки Семена Височана. Польські джерела повідомляють, що твердині вдалося відбитись, натомість українські хроністи звітують про блискучу перемогу.

Коли Куропатви вимерли у 1745 році, замок «пішов по руках». Нові власники не надто переймались охороною культурної спадщини, а в ХІХ столітті взагалі почали розбирати стіни і палац на будівельні матеріали. На щастя, все розпродати не встигли.

Втім, замок має великий потенціал. Коли реставрацію завершать, тут має постати музей. Також існує проєкт створення «Центру інтерпретації спадщини фортеці Пнів», що реалізується Туристичною Асоціацією Івано-Франківщини та Пасічнянською сільською радою за співфінансування Європейського Союзу. Очікується щось грандіозне на двох тисячах квадратних метрах.

Замкове подвір’я, до речі, чудова локація для проведення тематичних подій, у серпні 2019 р. тут відбувався етнофестиваль «Дженджур Фест» із лицарськими боями, а у 2020 р. франківські актори драмтеатру зіграли «Гамлета».

У це важко повірити, але колись у передгір’ях Карпат нафти було трохи менше ніж мінеральної води. У середньовіччі її називали «скельною олією», а людей, що її добували, – либаками. Але то були аматори. Професіонали промислового видобутку з’явились пізніше, причому у нашій області. У 1771 році у селі Слобода-Рунгурська, що біля Коломиї, копали колодязь для солі, натомість знайшли нафту.

Після винайдення гасової лампи попит на нафтопродукти суттєво зріс. Копанки не давали великого видобутку, тому почали бурити свердловини. Першу з них, глибиною 250 м, пробурили у Бориславі, що на Львівщині, у 1862 р. Між іншим, прямуючи до замку через Надвірну, ми проїжджали попри цікавий пам’ятник. На невеличкому постаменті стоїть статуя чоловіка, перед яким є дві височенні 16-метрові дуги з нержавійки, які мають символізувати нафтовий фонтан. Його встановили у 1968 році на честь 100-річчя надвірнянській нафті. Місцеві лагідно охрестили пам’ятник «Фантомасом», хоча він мав реального прототипа – молодого нафтовика Леоніда Єфімова. Сьогодні скульптуру ще називають «стриптизером» через схожість конструкції на пілон.

Якщо проїхати майже весь Пнів, перед поворотом на Битків буде цікавий об’єкт – Музей нафтопромислів Галичини. Чому саме його спорудили тут, а не, скажімо, у Слободі-Рунгурській? Насамперед, у Биткові існувало велике нафтове родовище, розробка якого почалась у 1899 році бурінням глибокої свердловини. По-друге, у Надвірній є потужний нафтопереробний завод, що веде свою історію з 1902 року. Ну і нарешті, тут працює Надвірнянське нафтогазовидобувне управління (НГДУ), фахівці якого активно долучились до створення музею, що відкрився у 2013 році.

У міжвоєнний період тут існувало 15 копалень, на яких видобували 25 тисяч тон нафти у рік. У двотисячних видобування впало до 7 тисяч, хоча «чорного золота» під землею усе ще вистачає.

Експозиція музею складається з двох частин. У приміщенні є стародавні світлини Прикарпатських промислів, макети бурових вишок, обладнання для переробки, зразки різних видів нафти та того, що з неї виготовляють. Окремої уваги заслуговує колекція старовинних гасових ламп, які винайшли у Львові в 1853 році. Це стало справжньою революцією у побуті і, в буквальному сенсі, зробило життя простих людей значно світлішим. До того дозволити собі дорогі свічки могли лише заможні люди, а масляні лампи давали більше чаду ніж світла.

Найцікавіші експонати розташовані на дворі, у так званому «скансені». Тут можна побачити різне нафтовидобувне обладнання у натуральну величину, причому деякі зразки діючі. Перед очима відвідувача проходить історія галузі від XVIII століття до сьогодення. Ви з подивом дізнаєтесь, що спочатку нафту видобували кінськими хвостами, а бензин для перших автомобілів продавали у аптеках.

Якщо одразу за музеєм звернути праворуч і переїхати Бистрицю Надвірнянську, потрапите у селище Битків, розташоване між двома Бистрицями – Солотвинською і Надвірнянською.

Зверніть увагу на цікавий фотооб’єкт – на межі селища Битків і села Пнів у 2015 р. на горі Пецига місцеві активісти з каменю виклали найбільший у Надвірнянському районі 10-метровий тризуб.

Битків – terra incognita на туристичній карті області. А разом з тим, це містечко варте більшої уваги туристів, які шукають нових вражень.

Типове життя передкарпатського села, що згадується у джерелах ще з кінця XIV ст., закінчилось у кінці ХІХ ст., коли тут були відкриті нафтові родовища. Спочатку власниками нафтоносних ділянок були французькі інвестори, згодом польські. Розквіт нафтового промислу припав на сер. 20-х рр. ХХ ст., коли у Биткові видобувалось на всіх підприємствах містечка понад 40 000 тон нафти. У радянський час Битків розвивався як невелике промислове містечко, у 1950-х рр. розпочали глибинне буріння, однак з роками нафтовидобуток почав занепадати.

Зараз промислові присілки Биткова – місце для сталкерських екскурсій занедбаними копанками, робітничими гуртожитками, руїнами будівлі колишньої електростанції тощо.

Селищам нафтовиків зазвичай не притаманні пам’ятники архітектури, втім, один цікавий об’єкт тут є. На пагорбі стоїть красивий костел у неороманському стилі. Він носить ім’я святої Варвари і був споруджений у 1924 р. для потреб польських робітників нафтових копалень. За совітів його перетворили на спортзал. Зараз на території селища зареєстровані три греко-католицькі церкви: Успіння Пресвятої Діви Марії, Великомучениці Варвари (колишній костел), Святого Йосафата.

Для подальшої подорожі доведеться повернутись на дорогу. Від перехрестя до фінальної точки нашого маршруту – Бухтівецького водоспаду – 14 кілометрів. По часу можна вкластися за пів години.

У селі Пасічна повертаємо праворуч на присілок Букове. Переїжджаємо міст через Бистрицю, ліворуч від нас буде кар’єр. Дорога тут ґрунтова, але їхати можна.

Біля водоспаду працівники Надвірнянського ДЛГ облаштували зону відпочинку «Бухтівецький водоспад» із альтанками та стаціонарними мангалами. Можна непогано відпочити у дружній компанії, влаштувати пікнік. Поруч є обгороджена поручнями стежка, яка веде в долину. Спускаємось і спочатку чуємо, а потім бачимо об’єкт нашої подорожі. Водоспад отримав назву від однойменної річки Бухтівець, що є притокою Бистриці Надвірнянської. Саме з неї здійснюється забір води для франківського водогону.

Чимось водоспад нагадує Манявський, тільки менший за розміром. З ущелини між двома скелями стрімко падає вниз потужний струмінь води. Якщо вірити інформаційному стенду, його висота – 8 метрів. Своєрідним розпізнавальним знаком є стовбур смереки, що стирчить посередині потоку. Після дощів вода падає суцільною стіною, а в посуху чітко ділиться на два струменя.

У 1991 р. режисер Вадим Іллєнко знімав тут сцену фільму «Останній бункер», що розповідає про фінальний період боротьби УПА. Можливо, вирішальним фактором вибору місця зйомок стала відсутність туристів, адже тоді про існування водоспаду, окрім місцевих, мало хто знав.

У якості бонусу до Бухтівецького додається ще один водоспад – Крапельковий. Він зовсім поруч, одразу за річкою. Густа зелень навколо навіює асоціацію з джунглями. Водоспад має 12 метрів, але струмінь не такий потужний, як у сусіда, більше нагадує душ. До речі, деякі туристи його саме так і використовують.

На зворотному шляху, рухаючись по Н 09, радимо ще кілька місць для пікніка чи відпочинку:

- рекреаційний пункт Надвірнянського ДЛГ «Гвіздецька гора» (координати GPS: 48.667306, 24.566056);

- лісівничо-екологічний просвітницький центр «Діброва» Солотвинського ДЛГ у с. Підгір’я. Це дендрологічний парк загальнодержавного значення (координати GPS: 48.773614 24.516891).

Фото: Іван Бондарев, Максим Рітус, Юрій Валько, Укрнафта Захід, proydisvit.

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.