Село Добровляни входить до Новицької територіальної громади, розташоване на правобережжі ріки Лімниці – образно кажучи, на головному шляху до «олійної столиці Прикарпаття» Новиці – і з-поміж майже шести десятків сільських громад колишнього Калуського району відоме чи не найбільш активною у регіоні діяльністю підпілля ОУН у роки національно-визвольної боротьби зі сталінсько-комуністичним режимом у часи Другої світової війни та післявоєнний період. Добровляни відомі і своїми самобутніми майстрами народної творчості, і талановитими працівниками сфери культури, і вправними освітянами, і землеробами та ін. – богоповажним, патріотичним і трудолюбивим бойківським людом. Ми завітали сюди щоб познайомитись з місцевою майстринею бісероплетіння. Ольга Шкромида народилася і виросла у селі Новиці на Калущині, та вже кілька років з чоловіком Тарасом і сином Артемом мешкають у сусідніх Добровлянах. Ольга – старша сержантка поліції, а її чоловік Тарас – воїн ЗСУ, виховують чотирирічного сина. Нова історія у проєкті «Бойківські Карпати: ІМЕНА».

Школа таланту

Від сімейного обійстя Ольги і Тараса Шкромид до ріки Лімниці – рукою подати. Не треба бути особливим знавцем, щоб навіть у зовнішньому вигляді і облаштуванні будинку та двору побачити і відчути бажання молодої сім’ї дарувати красу собі і кожному, хто її споглядатиме – все створено талановитими обдарованими людьми  зі смаком і до ладу.

«Попри те, що я народилася і виросла у сусідньому селі Новиця, мені вже двадцять вісім років і тільки чотири із них живу у Добровлянах, та саме тут – мій дім, тож як майстриня бісероплетіння я таки вже добровлянська, а не новицька, – відверто каже Ольга Шкромида, ніяковіючи і сором`язливо оповідаючи про свої життєві дороги. – Думаю, що талант до рукоділля проступив у мені ще у шкільні роки, коли я навчалася у початковій, а відтак і Новицькій загальноосвітній школі. Адже я у шкільні роки була надзвичайно активною ученицею і спраглою до нового, мене у той час цікавило і захоплювало все, я рвалася до новизни вражень і пізнавала людей і життя. А після закінчення школи 2012 року я вступила до Одеської національної юридичної академії на спеціальність «Правознавство». Та після випуску упродовж року довелося працювати продавчинею у калуському магазині фототоварів. Згодом працевлаштувалася на службу у поліції міста Калуша».

Ні мати, ні батько чи дідусь або бабуся Ольги ніколи не відзначалися у житті захопленням вишиванням чи бісероплетінням. Саме рідну школу у селі Новиця майстриня вважає тією колискою, де найбільш яскраво проявився її життєвий талант і любов до рукоділля.

«Свого часу, коли я навчалася ще у шостому класі, то до нас приїжджала вчителька з Івано-Франківська, очевидно, з Будинку дитячої та юнацької творчості, яка нас кілька місяців безкоштовно навчала основ вишивання, в’язання, гачкування, аплікації, бісероплетіння тощо, – згадує Ольга Шкромида. – А вже наступного року з нами працювала Надія Василівна Пулькас – вчителька із села Підмихайля. Якось 2021 року як майстриня я брала участь у виставці до Дня Незалежності України. Дивлюся – іде моя вчителька, яку я не бачила на той час вже більше десяти років. Аж серце закалатало. Ми тепло зустрілися. Мені було дуже важливо і приємно почути хорошу оцінку своєї майстерності з вуст саме Надії Василівни. Адже, очевидно, з її учнів того класу я єдина не закинула захоплення бісероплетінням. У школі ми на перших уроках майстерності починали з виготовлення квіточок, дерев, предметів навколишньої природи, різноманітних картинок… Ми брали картон, зверху нашивали велюр, а відтак – квіти чи деревця… Тоді про ґердани я ще й не знала. Надія Василівна часто такі рукотворні картини нам розмальовувала, адже вона ще й хороша художниця. Ця вчителька сформувала у мені ту основу, на яку я згодом оперлася і від якої відштовхнулася у своєму захопленні бісероплетінням. Свій перший ґердан я виготовила, приблизно, 2008 року. Та коли я вчилася в академії, то бракувало часу, щоб займатися бісероплетінням. Але завжди я всі свої вироби передовсім виготовляла не для когось, а для себе. Сплела – і роздаровувала щонайперше родині, друзям, сусідам, знайомим і т.д.».

На думку майстрині Ольги Шкромиди, основою її бісероплетіння є фахове володіння різноманітними сучасними техніками. «Коли мій батько побачив, що я із захопленням цікавлюся бісероплетінням, то почав купувати мені багато спеціальних книжок, – продовжує Ольга. –  Спочатку було важко освоювати техніки бісероплетіння по книжках. Я дивилася на ілюстрації і не розуміла, яким чином така краса створена. Наприклад, бісероплетінням можна займатися у різних техніках: великому чи малому верстаті – як ткацтвом, а можна вручну, також є техніки хрестика, мозаїчного плетіння, цеглинки тощо. Я й досі працюю на саморобному дерев`яному верстаті, форму якого мені свого часу рекомендувала і показала Надія Василівна, а виготовив верстат на той час мій наречений Тарас ще п'ятнадцять років тому. Хоч найперший верстат для бісероплетіння зробив мені тато…».

Найулюбленішою технікою бісероплетіння для майстрині Ольги Шкромиди є ткацтво ручне чи на верстаті, який виглядає як прямокутна дерев’яна метрова рамка з натягнутими повздовж спеціальними нитками. Саме на ньому  виготовлені і більшість її виробів – ґердани, зокрема з медальйонами, кругові чи кутові, кутові з доплітами, стрічкові, кольє, силянки, лучки – ще вужчі від силянок шийні прикраси, кризи – найбільш широкі і пишні, чокери – з гострими кінцями тощо сплетені саме у цій техніці. Авторка творить квіткові і геометричні орнаменти.

«Коли я починала плести ґердани, – наголошує майстриня, – то популяризувала їх таким чином, щоб передовсім зацікавити молодь. Адже запит на мої роботи головно був від жінок, яким понад п’ятдесят років. Молодь не сприймала мої вироби як прикраси модерні, які можна носити гармонійно з сучасним одягом, стилізувати з вбранням модних фасонів тощо.

Але після широкомасштабного вторгнення російських загарбників ситуація змінилася докорінно – люди навернулися до своїх витоків, до розуміння своїх національних і культурних підвалин. Якщо було конкретне замовлення, то я орієнтувалася (і орієнтуюся) на запити і смаки замовників. Уміння добирати кольори до орнаменту мені завжди добре вдавалося.

Також я спочатку намагалася стилізувати свої вироби під минувшину. Максимально багато використовую чорні, білі, три відтінки червоного, жовтий і цегловий кольори. Це – моя кольорова база. Я створила її самотужки. Ще кілька років тому я не зважала, що роблю прикраси саме бойківського регіону – виготовляла взірці виробів різних куточків України. Та й сьогодні я не можу сказати, що плету шийні прикраси тільки бойківські. Але я б їх не назвала й авторськими, бо я вмію добре відтворити чиєсь, а створити свою картинку у виробі – то вже інше.

У виробах я – авторка роботи, але не прикрас. Часто працюю за готовими схемами, щось беру з книжок, а щось з інтернету. Спочатку мені подобалися квіткові орнаменти, а тепер надаю перевагу геометричним, які, на мою думку, значно глибші за своєю символікою… Навіть бойківські орнаменти з різних міст чи сіл мають свою специфіку і неповторність…».

Ґердан Перемоги

Майстриня Ольга Шкромида наголошує, що навіть володіючи багатьма техніками бісероплетіння, їй психологічно дуже важко переступити через себе і у своїх виробах додавати щось авторське, а не повторювати чиєсь.

«Я переконана, – жартує добровлянська бісероплетільниця, – що другий декрет і народження сина підуть мені на користь і я зроблю свій наступний самостійний крок до авторського бісероплетіння. Мені здається, що я можу, але переживаю, що не впораюся. Тим більше те, що мій чоловік вірить у мене, цьому дуже сприяє і допомагає. Бісероплетіння – моя справа для душі, улюблене заняття, а не заробіток.

Я виготовляю і милуюся виробом, навіть якщо він комусь і не до вподоби. Якщо я бачу хороші роботи інших майстринь, то вмію їх належно і без заздрості оцінити та намагаюся їх наслідувати. Я люблю те, що роблю, і роблю те, що люблю –  просто дуже хочу займатися бісероплетінням. Але найбільше задоволення – бачити свої роботи на комусь і радісні очі власниць моїх прикрас…».

Для бісероплетіння майстрині передусім потрібний бісер, тоненька голка з вушком чи без вушка, спеціальна бісерна нитка і велике бажання, а за потреби – верстат. Майстриня Ольга Шкромида головно використовує один із найбільш поширених серед прикарпатських майстринь матеріал – чеський бісер, адже вартість японського надзвичайно висока, та й для ґерданів, на думку майстрині, він не дуже годиться – не лягає добре. Думаю, що й на собівартість прикрас відчутно впливає.

«Починати плести бісером краще у техніці ручного ткацтва, – радить Ольга Шкромида. – Ручне і верстатне ткацтво відрізняються. На верстаті спочатку ми натягуємо повздовжні нитки як основу, а відтак робочу нитку закріплюємо як на полотні, набираємо рядочки на голку, зокрема цілий ряд, і плетемо вже поперечно згідно зі схемою. Або за рапортом – малюнком, що повторюється. Між кожною ниточкою має бути бісеринка. Важливо голочкою проходити над нитками, щоб бісер не провалився. На стрічковий ґердан, наприклад, потрібно тридцять два сантиметри плетеної частини. А щоб був чокер – тобто ґердан з гострими кінцями, то потрібно зійти на кут. Але можна варіювати. А у техніці ручного ткацтва значно важче працювати, адже кожну бісеринку ми пришиваємо до наступної вручну, а не рядками…».

В залежності від змісту виробу і складності роботи плетіння виробу з бісеру, приблизно, може займати від п`яти до двадцяти годин.

Майстриня часто бере участь у благодійних ярмарках, які проводять у місті Калуші, працює з волонтерами і своєю працею допомагає ЗСУ. Має намір Ольга Шкромида також проводити майстер-класи наживо у школах Новицької територіальної громади чи онлайн у соцмережах. З добрим гумором згадує, як у перші дні повномасштабного вторгнення російських загарбників навіть на роботі, заспокоюючи свій емоційний стан, у вільний від обов’язків час виготовляла з бісеру різноманітні –  у національних кольорах – брелки для воїнів ЗСУ.

Вдячна керівництву за розуміння і людяність. Чоловікові Ольга виготовила особливий брелок – бандерівський, червоно-чорний, а загалом – до п’ятисот виробів для захисників України.

«Сьогодні я чітко усвідомлюю, що я – бойкиня. Це я чула з дитинства, але не дуже звертала увагу на ці слова. А ще я маю річ, якою дуже пишаюся і яку бережу – давню бойківську вишиванку роботи моєї світлої пам`яті бабусі Ганни. Ця робота мені завжди була важливою, бо вона наша, місцева – бойківська. Гріє душу. Мої батько Микола і мама Оксана – також уродженці бойківського села Новиця. За характером, на мою думку, бойки і бойкині – люди дуже працьовиті, запальні, живі, наполегливі і незламні українці…».

Майстриня Ольга Шкромида має заповітну мрію у бісероплетінні: щонайшвидше виготовити найповажнішу, найочікуванішу і найдорожчу серцю прикрасу свого життя –  авторський «Ґердан Перемоги». «Хочу і навіть вже у своїй голові і мріях щоденно виношую і вимальовую, яким би мій авторський «Ґердан Перемоги» мав бути, – захоплено зізнається Ольга. – Я у ньому обов’язково поєднаю кольори Національного Прапора України, але й не забуду про бандерівський прапор УПА як символ незламності українців у боротьбі за волю і незалежність. На такому величному ґердані, звичайно, будуть і наші українські квіти, і калина, і геометричні орнаменти-обереги з їх давньою і глибокою символікою… Хочу обійняти своєю прикрасою і заквітчати всю рідну Україну…».

Фото: Ольга Шкромида, Ігор Лазоришин.

Ігор ЛАЗОРИШИН, спеціально для проєкту «Бойківські Карпати: ІМЕНА».

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.