Ветеринар за освітою, колишній голова сільської ради, збагачений європейським досвідом ґаздування, Павло Тріщ сьогодні береже і активно примножує давні родинні традиції, реалізує і стверджує себе у туристичному і фермерському бізнесі, бо вірить, що його рідний Суходіл та інші села Східної Бойківщини обов’язково розквітнуть і стануть привабливими не тільки для прикарпатців, але й для кожного, хто завітає у Горгани з будь-якого куточка України. Нова історія у проєкті «Бойківські Карпати: ІМЕНА».

Павло Тріщ народився у родині Василя і Емми Тріщів і разом із сім’єю – дружиною Галиною, сином Сергієм і донькою Христиною – сьогодні мешкає у гірському бойківському селі Суходолі Спаської територіальної громади, що у гірській місцині розкинулось обабіч ріки Чечви за два з половиною десятка кілометрів від колишнього райцентру Рожнятова – осердя Бойківського Підгір`я.

Мрія дитинства

Мандруємо до гірського села Суходіл Калуського району Івано-Франківської області.

Тут, у його долішньому кінці, здавна відомому відпочинковою водною локацією на ріці Чечві, нещодавно з’явилася одна із перших у селі, і одна із небагатьох на «Липовицькій гілці» колишньої Рожнятівщини, гостинна садиба.

Господарство Тріщів розташоване за кілька десятків метрів від природного річкового плеса і біля підніжжя гори Стінка.

Наш дім – це не просто відпочинковий комплекс, а родинна садиба, – розповідає його господар Павло Тріщ. – Я б його не називав фермерським господарством, тому що ми тут живемо з родиною і чимало років будували його передовсім для себе і для рідних, а вже відтак – для туристів. Якби не батьки і велика допомога родини з усіх боків, то самотужки це зробити було б практично неможливо. Відтак після першої дерев`яної хати, в якій сьогодні живемо, ми збудували інший будинок – двоповерховий – котедж, а згодом звели ще один.

Це була моя давня дитяча мрія – збудувати таку садибу, щоб люди змогли у ній зручно відпочити, посмакувати нашими традиційними бойківськими стравами і намилуватися навколишньою красою. Все життя хотілося щось урухомити у рідному Суходолі. Бо у напрямку від села Липовиці і до селища Рожнятова сьогодні бракує таких рекреаційних місць, де можна туристам чи просто грибникам або ягідникам зупинитися на нічліг, якийсь час відпочити і перекусити. Будувати садибу ми почали давніше, але вже три роки минає, як вона може приймати охочих на відпочинок…».

Туристів у Суходолі зараз обмаль. Павло Тріщ називає дві головні, на його погляд, причини такої ситуації – війна і бездоріжжя. Але чоловік доконано вірить, що рано чи пізно, а туризм у Бойківських Карпатах, зокрема і у його селі, таки розквітне, бо інакше – бойківські гірські села занепадуть.

«Я свого часу пропрацював п’ять років головою сільської ради у Суходолі, – наголошує Павло Тріщ, – тож передбачу, що через кілька років школи у селах позакривають. Така, на жаль, гірка статистика народжуваності. Я вчився спочатку у суходільській школі – у той час  було у закладі двісті вісім учнів, 2015 року вже було понад сто, а сьогодні чи через рік-два буде хіба що п’ятдесят, а то й не буде… Села наші занепадають, а якщо не буде туризму, то й вимруть. Адже робочих місць невідкладно бракує, культури нема, поштове відділення і бібліотека закриті… А буде туризм, то є надія, що села почнуть розвиватися, не буде порожніх хат і землі навколо не пустуватимуть без людських рук та обробітку… Нам потрібен, образно кажучи, маленький «Буковель», і для цього у регіоні є всі умови…».

Павло Тріщ нещодавно відзначив півстолітній ювілей. Він закінчив свого часу ветеринарний технікум у місті Рогатині і відтак ветеринарну академію у Львові. З 2005 по 2020 рік обіймав посаду голови Суходільської сільської ради, як ветеринарний лікар опікувався чотирма навколишніми селами, а згодом був начальником управління ветеринарної медицини у Рожнятівському районі. Сімейне господарство розпочалось з невеличкої земельної ділянки біля ріки Чечви, а головно – з мрії дитинства. Господар збудував там невеличку садибу поруч із річковим плесом – великим гуркалом на Чечві, яке має три метри глибини і двадцять ширини.

«Рай» для туриста, який шукає спокою

Суходіл та його околиці – мальовнича територія, де природа сама подбала про відпочинок гостей. Тут можна «втекти від міської цивілізації», щоб наповнитись умиротворенням через релаксування на фоні навколишньої краси лісистих гір, річкових долин. 

У 2022 р. на в’їзді в село Суходіл поблизу гірської річки Чечва лісничі Суходільського лісництва Брошнівського лісгоспу облаштували новий рекреаційний пункт «Синій Вир». Альтанки, мангал, місця для вогню, лісові меблі, дитячий майданчик, смітники, вбиральня, місця для наметів та стоянка для автомобіля. Тут врахували побажання рекреантів будь-якого віку.

Навколо для розваг туриста – «грибні» ліси та пішохідні прогулянки у гори.

Наприклад, до урочища «Причілок» чи «Причолок» («Причалок» – така назва урочища на туристичній мапі. – Авт.). Розкидане там скельне каміння, за версією місцевих прикарпатських краєзнавців і науковців-дослідників, – це унікальні залишки одного із давніх дохристиянських капищ. А ще кажуть, що через ці каміння переходив Довбуш, тому ці кам’яні нагромадження місцеві називають Скелями Довбуша.

Поруч гора Гострий Верх (879 м н.р.м), трохи далі хребет Стінка.

А з протилежного боку села – гора Стовба (1079 м н.р.м). Тут у 1943 р. існувала повстанська школа УНС «Трембіта». У 2018 р. жителі Суходолу і кількох інших сіл побудували на вершині капличку на пам'ять про українських повстанців. 

Гурмани у Суходолі зможуть оцінити смаки і аромати бойківських страв, приготовлених на джерельній воді, що надходить самопливом з гори Стінка. «Для приготування бойківської гопки потрібен такий сорт картоплі, щоб усередині була жовтою, – привідкриває свій давній секрет Галина Тріщ. – Спочатку відварюємо картоплю, далі воду зливаємо і даємо картоплі трохи просохнути, а відтак додаємо масла, трохи кукурудзяної муки. Гопку найкраще готувати на дровах – на бляті (металічній поверхні кухонної плити чи пічки. – Авт.), а не на електричній чи газовій плиті. Ми маємо у садибі таку муровану кухню. Страва випікається на бляті до сорока хвилин. Потрібно її довго і ретельно вибивати, додаючи сметани і домашніх шкварків. Відтак формуємо довгі кльоцочки, які вмочуємо у мачанку і споживаємо…».

 «Бізнес для лінивців»

Павло Тріщ з родиною не тільки звели кілька відпочинкових житлових котеджів зі всіма зручностями для потенційних туристів, але й розпочали на території вирощування свійських свиней відомої екзотичної угорської м’ясо-сальної породи – пухової манґалиці. Були для господаря й ризики у такому фермерстві, та професія ветеринара додала йому впевненості у роботі.

Як спеціаліст з двадцятип’ятирічним стажем роботи ветеринарного лікаря про вирощування свійських свиней Павло Тріщ знає майже все – не тільки, як доглядати, але й як зробити щеплення тваринам чи при потребі їх пролікувати. Має й європейський досвід – три роки працював ветеринарним лікарем на свинокомплексі у Чехії з річним оборотом підприємства тридцять дві тисячі голів. Тож кілька років тому родина Тріщів придбала десятеро свиней і вирішила розводити цю екзотичну породу.

«Угорська манґалиця, – провадить нас у затінок дерев до загороди зі свинями і оповідає Павло Васильович, – не боїться ні лютих холодів взимку, ні великої спеки влітку. Тварини вкриті густою шерстю. Такі свині здебільшого травоїдні і можуть перебувати у загороді у всі пори року. Взимку споживають сіно і отаву, будь-які зернові чи соєві, а влітку люблять сирі траву, буряк, картоплю, моркву тощо. Нічого не потрібно варити чи подрібнювати. Їм не потрібні спеціальні стайні, а достатньо будок, щоб сховатися від снігу чи дощу. Якщо їх тримати більше року, то вони і сала дієтичного і дорогого набирають, і м’яса – до ста п’ятдесяти кілограмів ваги. Такі свині виведені шляхом схрещення свійських і диких тварин. Тож стійкі до захворювань і дуже витривалі до умов життя. Можна годувати свиней один раз на добу. Свиноматки народжують до восьми поросят».

Загорода, в якій живе дванадцять свинок-мангалиць, вибрана з умислом. Вона унікальна за простотою своєї конструкції і побудована на природній млаці, але міцна і надійна. Навколо територія обнесена металевою сіткою. А всередині – густе болото, у якому залюбки перебувають свині. Кілька будок, в яких манґалиці живуть та ночують і влітку, і навіть при тридцятиградусному морозі взимку, розташовані по периметру на невеличкому підвищенні, а свині навколо місять болото і рохкають від великого задоволення. Тварини цієї породи дуже спокійні і без великої на то потреби про себе не нагадують. Розведення таких свиней ще називають бізнесом для лінивих.

Всі корми для свиней господарі використовують виключно природні, зі свого поля і городу. Родина Тріщів господарює у Суходолі дружно і має кілька гектарів своєї землі для вирощування кормів. Цього року навіть вирішили посіяти люцерну, щоб відтак косити і сушити на зиму. У ґаздівстві є трактор. Все обробляють всією родиною, а упродовж останніх двох років вже не кіньми, а механічним способом. Крок за кроком господарство розростається, чепуриться і стає ще привабливішим. Незабаром на його території виростуть інші котеджі, господарі закладуть ставок для розведення риби, означать яфинні і суничні поляни, апробують цікаві туристичні маршрути для туристів тощо. І все це справді буде, адже Павло Тріщ – не тільки гідний суходільський господар, а передовсім – життєствердний, стійкий і впертий бойко, осяяний своєю життєвою мрією. 

***

«Бойківщина для мене – то прекрасний і неповторний край, бо рідний, – пишається своєю землею Павло Тріщ. – Я свого часу об’їздив майже всі куточки України і в багатьох європейських країнах близького і далекого зарубіжжя побував, тож маю із чим порівняти. Я мав можливість залишитися і жити за кордоном. Але не хочу. Моє життя тут. Я – бойко і пишаюся цим, добре усвідомлюю себе сином цих гір, цього краю і хочу бути гідним дідівської землі. Я не замалюю достойностей гуцулів, покутян чи опільців, але, розумієте, бойки – то є тверді чи життєствердні люди, великі трударі, вперті і наполегливі у досягненні життєвої мети. І ніколи не потрібно бути надто скромним чи соромитися, коли йдеться про твоє родинне коріння. Треба пишатися своєю самобутністю...».

Фото: Ігор Лазоришин, Павло Тріщ, Sergiy You. Андрій Тимків, Василь Чоповський. 

 

Ігор ЛАЗОРИШИН, спеціально для проєкту «Бойківські Карпати: ІМЕНА».

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.