Маріямпіль: від замку до саду

Найкоротший шлях туди лежить автошляхом Н 09 через Галич. Першу зупинку, або ж зупинку на зворотному шляху мандрівки, радимо зробити у рекреаційному пункті Галицького національного природного парку «Лісовий затишок», розташованому на 19-му км автомобільної дороги «Івано-Франківськ – Львів» (координати GPS: 49.091968 24.7111634423). Тут створені умови для короткотермінового відпочинку для подорожуючих автотуристів та рекреантів у мальовничому куточку мішаного лісу. Зручність під’їзду, асфальтована автостоянка (місткість до 10 одиниць легкових автомобілів). Під кронами берез, грабів та буків встановлені альтанка, столики, лавки, місце для вогнища. При потребі можна встановити два намети. Територія рекреаційного пункту відділена дерев'яною огорожею з вхідною аркою.

Далі потрібно переїхати міст через Дністер і біля вокзалу повернути з траси праворуч на автошлях Т 0903. Відразу зауважимо, що дорога досить пристойна – на тверду «четвірку» за п’ятибальною системою. Та й їхати відносно недовго – від Галича до Маріямполя лише 15 кілометрів.

Дорогою теж побачимо багато цікавого. Наприклад, БелАЗи – одні з найбільших вантажівок колишнього СРСР. Поблизу розташований вапняковий кар’єр, що належить ПрАТ «Івано-Франківськцемент». Час від часу там знаходять різні скам’янілості мезозойської ери.

З кар’єру вапняк везуть до залізничної станції села Дубівці. Аби важкі самоскиди не розбивали асфальтове покриття, паралельно проклали польову дорогу, яка підсвічується ввечері. Коли БелАЗ порівнюється з твоїм автомобілем, розумієш, що висота його колеса і дах машини приблизно на одному рівні.

За Дубівцями починається село Водники. Від шосе вліво відгалужується ґрунтова дорога і стоїть вказівник – «Криївка УПА. 700 м». Не пошкодуйте часу, заїдьте туди. На високому пагорбі, звідки сусідні села видно, як на долоні, стоїть курган із хрестом та викладеним камінням великим тризубом. Інформаційний стенд повідомляє, що тут у 1950 році в бою з підрозділами НКВС загинули п’ять бійців УПА – молоді хлопці, уродженці навколишніх сіл.

За символічною могилою починається ліс, куди веде викладена з дерев’яних кругляків стежка. Вона обривається перед розкритим люком. По драбині спускаємося вниз і потрапляємо у криївку, яку вирили вже у наші дні на місці останнього бою українських партизан. Тут все відтворено досить точно, здається, господарі лише недавно покинули сховок. Кілька кімнат, дерев’яні нари, на столі муляжі дерев’яної зброї, на стінах гранати, поруч капличка з образами та кухня із баняками. Всюди ідеальна чистота, жодного недопалка чи порожньої пляшки. Відчувається значна вологість, через що металеві предмети швидко іржавіють. Коли повертаєшся на сонечко, залишається лише захоплюватись мужністю повстанців, які були змушені сидіти у схроні цілу зиму.

Від криївки вже недалеко до кінцевої точки нашої подорожі. За пару кілометрів бачимо статую Діви Марії, вказівник «Маріямпіль» та дату «1378». Хоча щодо року заснування поселення можна посперечатись.  Насправді, у XIV столітті вперше згадується село Вовчків. Але його вщент спалили татари і певний час на цьому місці було лише згарище, яке повільно заростало чагарниками. Власне, історія Маріямполя починається у 1691 році, коли король подарував пустку своєму бойовому товаришу гетьману Станіславу Яну Яблоновському, який відновив тут поселення та заклав замок.

Майже два століття Маріямпіль перебував в руках князів Яблоновських, які багато спричинились до його розквіту. За Австрії він навіть певний час був центром циркулу – адміністративно-територіальної одиниці, тобто стояв на одному щаблі із сусіднім Станиславовом. Більшовики намагались стерти прив’язку назви до Діви Марії, тому в 1946 році Президія Верховної Ради УРСР перейменувало село на Маринопіль. Після здобуття Україною незалежності мешканці провели референдум і повернули історичну назву.

Центральна вулиця села виводить на широку квадратну площу, в якій чітко вгадується колишній Ринок. Так, Маріямпіль був містечком, користувався Магдебурзьким правом та мав ратушу, яка, на жаль, не збереглась.

Нині на колишній площі Ринок росте Біблійний сад, закладений 2011 року уродженцем села – професором Івано-Франківського медичного університету Володимиром Боцюрком. Він був першим в Україні та певний час єдиним, доки у Чернівцях не відкрили подібний у 2013 році. Що таке Біблійний сад? Це місце, де висаджують виключно ті рослини, які згадуються у Біблії. Маріямпільський налічує 25 видів дерев та кущів, які ростуть на площі в один гектар. Територія дуже грамотно розпланована і дає змогу здійснити своєрідну екскурсію основними віхами Святого Писання.

Заходиться через Райські ворота, які охороняють святі Петро і Павло.

За ними центральна алея, на якій встановлена статуя Богородиці, відтворена з чудотворного маріямпільського образу. Ліва частина саду присвячена подіям Старого Заповіту. Тут можна побачити Адама і Єву, пророка Мойсея, мідного змія та зменшену копію Єрусалимського храму. Навпроти – стислий переказ Нового Заповіту: різдвяна шопка, зустріч Ісуса з самаритянкою, молитва у Гетсиманському саду, Голгофа, Гріб Господній, воскресіння на Оливній горі. Між скульптурами посаджені різні рослини, до кожної з яких є пояснювальна табличка. З них можна довідатись, що листям смоківниці (фігового дерева) Адам і Єва прикрили свою наготу, з кедра був виготовлений хрест, на якому розіп’яли Ісуса, а сакура символізує жіночу молодість і красу. Єдине, чого там не знайшов, – осику, на якій, за легендою, повісився Іуда.

За парком видно старий польський костел із прибудовами, огороджений високим муром із спостережними вежами по кутах. Це колишній монастир капуцинів, зведений Яблоновськими протягом 1742–1757 рр. Певний час тут була жіноча виправно-трудова колонія. Подейкували, що сюди хотіли запроторити Юлію Тимошенко, але чомусь передумали. Зараз в’язнів у екс-монастирі нема, проте персонал залишився.

Поруч розташована церква Воздвиження Чесного Хреста і приміщення колишньої «Просвіти», де планують зробити музей.

Мало хто знає, що Маріямпіль має унікальний пам’ятник, подарований папою Іван-Павлом ІІ – це кована скульптура маку й волошки з одним корінням, що символізує дружбу між поляками й українцями.

Біля парку є невеличкий кафе-бар, що пропонує гарячі обіди. Місцеві кажуть, що час від часу там можна скуштувати навіть смаженого вугра – дається взнаки близькість до Дністра.

А далі нас чекає фортеця. До неї зовсім недалеко, десь сотня метрів. Праворуч буде школа, що міститься у старому будинку. Дядько мого товариша розповідав, що в шістдесятих під шкільним туалетом пролягав… підземний хід. Зрозуміло, досліджувати його бажаючих не знайшлось.

Раптом дорога впирається у закриту дерев’яну браму. Це й є замок Яблоновських, точніше – його залишки. Він був бастіонного типу, тобто наголос робився на потужність артилерії, а не на висоту фортечних стін. Сьогодні від твердині залишились вхідна брама, фрагменти двох бастіонів та цегляна арка. Потрапити на територію замку нині не так то й легко, адже найцікавішу частину подвір’я відгородила Маріямпільська екологічна лабораторія. З іншого боку лізти до аварійних казематів доволі небезпечно – там запросто може щось обвалитись на голову необачному туристові.

Хоча замок будувався проти турків і татар, найвідоміша з його битв відбулась із австрійцями. На початку ХІХ століття відділ поляків з наполеонівського війська тримав тут запеклу оборону. Австрійцям так і не вдалось здобути фортецю, тому після відступу ворога вони її просто… розібрали. Із замкової цегли Яблоновські збудували на подвір’ї палац. Він сильно постраждав під час Першої світової війни і був розібраний у міжвоєнний період.

Обійшовши в’їзну браму праворуч, опиняємось на задньому дворі. Свого часу тут планували спорудити потужну каплицю, але справа застопорилась на стадії фундаменту. Поруч є оглядовий майданчик, звідки відкривається дивовижна панорама на Дністер. Маріямпіль розташований на пагорбі, далі обрив, а на другому березі видно село Побережжя. Ідеальне місце як для оборони, так і для фотосесії.

Зробивши коло, підходимо до закинутої сільської лікарні. Біля неї стоїть бюст засновнику містечка – гетьману Станіславу Яну Яблоновському. За відзначення у битві під Віднем австрійський імператор Леопольд надав йому князівський титул. Краєзнавець Ірина Пустиннікова пише, що це чи не перший пам’ятник польському аристократові, споруджений на теренах сучасної Галичини.

Поруч росте старезний аварійний дуб, який нараховує понад 600 років та має 6 метрів у обхваті. Його називають дубом Петлюри, адже у липні 1920 головний отаман відпочивав у його тіні, інспектуючи українські війська, що тримали тут фронт проти більшовиків.

Через цегляну арку виходимо у призамковий сад. На сьогодні це найдавніший дендрологічний парк Прикарпаття, що веде свою історію від 1690-х років. Якщо пройти липовою алеєю та звернути праворуч, вийдете на ще один оглядовий майданчик із столиком та лавочками. Тут зовсім інші краєвиди і місце ідеально підходить для романтичного побачення. Напевно, не один маріямпільський хлопець зробив тут пропозицію своїй дівчині.

Внизу, на березі Дністра є чудове місце для пікніка із вмонтованим у берег мангалом. Туди легко можна доїхати автомобілем, звернувши біля кафе-бару. Дрова можна взяти з собою, а можна зібрати у лісі, який вкриває схил Замкової гори.

Отож, Маріямпіль кличе вас на вікенд.

Фото: Іван Бондарев, Максим Рітус, Роман Бречко, Ірина Легін, Андрій Шустикевич, Андрій Олійник, v1snyk, vmccaskey.

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.