Олександр Бондаренко
Олександр Бондаренко

Осмолода - це “кінець цивілізації”, “місце, куди важко добратися”. Саме такі асоціації в мене завжди були пов'язані з цим закутком Карпат. Але водночас Осмолода - це рай для усамітнення, мандрівок по горах, де рідко зустрінеш туристів. Тут є десятки туристичних маршрутів різної категорії складності і, якщо вже вдалося потрапити в Осмолоду, то пригоди гарантовані. Вйо (вперед - діал.) до пригод!

Воротами до Осмолоди є селище Перегінське. До нього зазвичай добираються через Калуш. Але ми дорогою з Івано-Франківська на своє лихо поїхали через Богородчани і Чорний Ліс. В жодному разі не повторюйте цієї помилки - дорога там відсутня від слова зовсім! Навіть дорога на Осмолоду в значно кращому стані. В “кращому” не означає, що в хорошому - численні лісовози, які вивозять зрубаний ліс, перетворять будь-який хайвей на “дорогу по-перегінськи”, тож майте на увазі, що подорож в Осмолоду буде тривалою.

Дорогою до Осмолоди поміж селами Гриньків і Лази розташована “бойківська пагода” - Ангелівська доменна піч.

Це одна з перших доменних печей на території Прикарпаття і загалом України. Будівництво тривало з 1810 по 1812 роки за сприяння греко-католицького митрополита Антіна Ангеловича. Навколо об’єкту навіть виникло поселення - Ангелів (“бойківський Лос-Анджелес”). На підприємстві спочатку працювали німецькі металурги, а коли виробничі потужності збільшилися до 12 шахт, довелося набрати “аборигенів”.

Проте виробництво пропрацювало тільки 6 років, скоріш за все, через конфлікт митрополита з місцевим підприємцем. У роки Першої світової війни російська артилерія практично зруйнувала об’єкт - залишилася тільки домна посеред бойківських “джунглів”.

Трек до Ангелівської печі можна подивитися тут.

Наприкінці ХІХ століття греко-католицький митрополит Сильвестр Сембратович вирішив побудувати в урочищі Підлюте перед Осмолодою резиденцію, яку згодом назвуть “Кедрові палати”. Місце було вибрано не випадково, адже було багатим на мінеральні джерела і там зробили купелі з сульфатними водами - популярний атракціон для “люфтників і митрополитів”.

Споруда у роки Першої світової війни була зруйнована (робота все тієї ж російської артилерії), проте завдяки старанням Андрея Шептицького резиденцію відбудували. Після радянської окупації краю “Кедрові палати” стали дачею для номенклатури - сюди приїздили совєцькі керівники Хрущов, Брежнєв, Шелест, Підгорний. В основному вони займалися тут знищенням місцевої фауни на полюванні.

Перевезення чиновників здійснювалося вузькоколійкою Брошнів-Осмолода, яка дожила до суворих 90-х і спочила в Бозі

Про маршрут “Стежками Брошнівської вузькоклійки” можна прочитати тут.

Зараз “Кедрові палати” знову належать УГКЦ, тут проводять табори для дітей, а після початку повномасштабного вторгнення у приміщеннях знайшли прихисток вимушені переселенці.

Трек до резиденції у Підлютому можна подивитися тут.

11-06-2024

Ми нарахували понад десять туристичних маршрутів з Осмолоди (хоча підозрюю, що їх кількість є значно більшою). Для себе ми обрали “найкращіщий” з них - Ґрофецько-Попадинське кільце. Старт подорожі довелося відкласти через зливу, якою нас зустріли “бойківські боги”. Слава Богу, душ з неба тривав недовго, ми перечекали його в магазині, п’ючи каву і допаковуючи рюкзаки. О 17:10 вже були на старті. Нам треба було “пробігти” поміж дощами до сідловини між Ґрофою та Конем Ґрофецьким і, якщо пощастить, “забігти” на Коня.

День 1.

Йдемо спочатку по чорному маркеру в сторону озера Росохан, через 2 км звертаємо ліворуч вздовж струмка Котелець, а далі - праворуч по синьому маркеру, який веде до сідловини.

Підйом тут “лютий”, зате швидкий. До всього додалася злива (чергова за сьогоднішні), тож пробігти поміж крапельками не вдалося. В таких випадках потрібно мати з собою пончо, яке покриває і вас, і рюкзак: речі на вас, звісно ж, змокнуть, зате ви матимете у що переодягнутися на стоянці. Після підйому почався приємний траверс гори Кінь Ґрофецький, дощ припинився, і ми вийшли до притулку. Сьогодні тут нікого немає і готель “1000 зірок” - увесь наш.

Підйом з Осмолоди до притулку “Під Конем” зайняв у нас 2 години. Ще було вдосталь світлового часу, тож ми вирішили “забігти” на гору Кінь Ґрофецький і стати свідками заходу сонця (наївні).

Підйом на гору з цього боку досить комфортний і зайняв у нас 25 хвилин. Але вам треба закладати трішки більше часу - ми намагалися вийти на гору якнайшвидше, адже наближалася вже чергова на сьогодні злива, і хмари, які рухалися з заходу, ставали все чорнішими.

З вершини Коня Грофецького відкривається чудовий краєвид - видно Ґрофу, Молоду, Центральні Ґорґани і навіть Говерлу з Петросом.

Краса неймовірна, але блискавка і грім переконливо наказали спускатися вниз.

А так хотілося ще трішки там постояти посеред неймовірної природи, насолодитися абсолютною свободою. Безпека понад усе і краще десять разів спуститися, ніж один раз не спуститися. Детальніше про це я розповім згодом, а зараз йдемо вниз до притулку.

Сам притулок нам дуже сподобався. Колись це була мисливська хатинка, яку пам'ятають ще з 1960-х років. Вже у 2000-х за нею почала доглядати фундація “Карпатські стежки”. У притулку є піч, стіл, тапчани, полички. За 70 метрів від хатинки розташоване джерело, яке може пересохнути влітку. Але нам сьогодні пощастило - вода є.

Коли вчергове вимкнули небесний душ, над хатинкою з’явилася фантастична веселка, що ще більше підкреслило казковість цього місця.

День 2.

Замість будильника у нас була злива. Сьогодні по плану важкий день: потрібно “пробігти” усе Ґрофецько-Попадинське кільце через вершини Ґрофа, Паренки, Попаді, можливо, “забігти” на Петрос Ґорґанський і спуститися в Осмолоду.

Набір висоти на Ґрофу від притулку стрімкий, спочатку проходить через ліс, потім через альпійку і після цього виходить на фінальну ділянку, яка вкрита розсипами каміння.

Сама назва масиву Ґорґани походить від назви великих кам’яних брил, які, зриваючись у прірву, “ґорґотали”. Проте, є ще дві інші назви каменів у Карпатах: “ґреґоти” (найбільші брили) і “цекоти” (невеликі каменючки).

Дощ не давав шансу на відпочинок. Час від часу хмари роздувало, і ми бачили сусідні вершини, але ті, що поблизу - “дальшіщі” заховалися в тумані. Через годину ми вийшли на вершину, наткнувшись на залізних хрест, який нагадував трагедію 2020 року.

Тоді двоє туристів потрапили в грозу на вершині Ґрофи і в одного з них влучила блискавка. Наступного дня рятувальники знесли тіло загиблого в долину. Хрест слугує нагадуванням про те, що безпека в горах - понад усе.

На вершині є багато турів (штучна споруда у вигляді кам'яної гірки, часто у формі піраміди, яку викладають у горах, інколи для позначення маршруту або вершини гори)...

... і насипів з каміння, на деяких з них встановлені меморіальні дошки: борцям за волю України, людям, які загинули на Майдані, героям сучасної війни за незалежність України. Ґрофа нагадала якийсь химерний цвинтар, який розповідає нам про трагічну долю нашого народу.

І саме тут, під небесами, де хмари торкаються неба, а людина зависає поміж часом і простором, розумієш, наскільки ми дрібні в цьому Всесвіті. І наскільки величною є матінка природа і наші Карпати.

На вершині Ґрофи ми стали свідками дива - хмари розійшлися, і ми буквально на хвилину побачили фантастичні краєвиди навколишніх гір.

Неначе гора нам підморгнула, привіталася з нами і побажала успіхів. Це були 1748 метрів щастя…

Далі стежка спускається до сідловини поміж Ґрофою та Паренками. Саме в цьому місці розташований притулок “Плісце”.

Він був збудований ще перед Другою світовою війною - у 1934 році (за іншими даними в 1935 році). Спорудженням притулку займалось Туристично-краєзнавче товариство “Плай” (яке організовувало походи в гори для молоді) за підтримки УГКЦ. Світову війну цей притулок не пережив. У 1960-х роках тут був зведений єгерський будиночок, куди простих туристів не пускали, із розпадом СРСР і ця будівля почала руйнуватись. У 1990-х роках її доглядали калуські альпіністи, а на початку 2000-х активісти громадської організації “Карпатські стежки” збудували новий притулок, який стоїть донині та приймає у гості мандрівників. Волонтери і сьогодні опікуються притулком “Плісце”, організовують акції для підтримки його у функціональному стані.

На спуску почалась злива, тож ми “забігли” у “Плісце” і на другому поверсі попили чаю. “За бортом” 9 градусів тепла - через мокрі ноги, одяг та пронизливий вітер привал був необхідним і виправданим. Попри те, що ми моніторили погоду кілька тижнів, Ґорґани вирішили зустріти нас з усією суворістю - прогноз та погодні умови були паралельними прямими, які не перетинаються. “Дощ, так дощ” - вирішили ми і продовжили похід.

Попереду був вихід на гору Паренки у царство альпійки. Волонтери, які прорізали стежку наприкінці 1990-х і продовжують робити це зараз, заслуговують на велику вдячність. В тумані ніколи не знаєш, де вершина - йдеш крок за кроком, допоки підйом закінчиться. Так сталося з нами - ми вийшли до вершинного тура, навколо повне “молоко”, туман, нічого не видно і можна уявляти все, що завгодно. Я уявив Маттергорн десь в районі Попаді.

Є таке божество, яке водиться в Карпатах і ловить як новачків, так і бувалих туристів - Блуд. На Паренках він зловив нас.

20 хвилин ми танцювали під дощем при відсутності видимості з бажанням знайти правильну стежку. А вона тут одна - зійдеш трішки вправо і загубишся в безкінечній амазонії карпатської альпійки. Але здоровий глузд, “поміч залу” і навігатор зробили свою справу - ми повернулися на правильний шлях.

Після Паренок стежка різко “падає” вниз, до місця, де можна ночувати. Тут є все потрібне для стоянки, єдиний негатив - до води потрібно суттєво “скинути” висоту. Загалом вода в Ґорґанах - особлива розкіш. Але ми тут не зупиняємося - їмо по снікерсу і “вйо” (вперед - діал.) на Попадю.

Попаді на маршруті є дві - Мала і Велика (вона ж просто Попадя). В хорошу погоду з вершини відкривається прегарний краєвид на Закарпаття, видно Стримбу, Пішконю, Центральні Ґорґани і навіть Чорногору. На вершині Попаді є багато окопів часів Першої світової війни.

Уявити, в яких складних умовах жили тут солдати, просто нереально…

Також на вершині Попаді є стовпи колишнього Польсько-Чехословацького кордону, тож на спуск можна йти прямо по них - старий кордон залишається функціональним.

З Попаді потрібно “скинути” суттєво вниз по висоті в бік Коретвини. В сідловині розташоване місце для кемпінгу, правда, без води. Воду тут треба добре пошукати, але можна і не знайти. Тому, якщо ви хочете заночувати в цьому місці, зробіть запаси на “Плісці”. Синій маркер з сідла повертає праворуч - в сторону Німецького перевалу і справжньої дикої дичини - Буштула, Кепут та інших цікавих місць, про які вам краще не знати. Але ми починаємо свій фінальний набір висоти - на гору Коретвина.

Йдемо на морально-вольових. Сили починають покидати, дається взнаки втома і цілий день практично без перепочинку. В тумані нічого не видно, і це не додавало оптимізму. Про вихід на вершину Петроса вже не йшлося, адже почався черговий на сьогодні дощ.

Тож за Коретвиною ми повернули ліворуч і пішли на спуск. Стежка вниз лякала, адже я її проходив в 2021 році і там був лютий жереп. Але нещодавно її прорізали і йти цим маршрутом стало надзвичайно комфортно.

На спуску почали відкриватись краєвиди - ми спустилися нижче хмар, які окупували вершини Ґорґан.

О 18:00 ми були в долині струмка Петрос і пішли в бік Різарні. Тут, на березі Лімниці, планували заночувати, але в урочищі Довга поляна нас підібрав єгер і підвіз до кемпінгу в Осмолоді. Це відкрило нові можливості - купити печенько в місцевому магазині і поспати на годину довше. В кемпінгу біля річки Молода є всі умови - вода, альтанки, місце для намету. Але нам було не до вигод - організм просив відпочинку після довгого і важкого дня.

Трек маршруту можна подивитися тут.

11-06-2024

Зранку ми зібрали рюкзаки і вирушили в сторону озера Росохан. Дорогою, якою їздять лісовози, ми під’їхали під сам маршрут і вирушили “дгорі” (вгору - діал.). Сам маршрут до озера неважкий і складає менше двох кілометрів пологого підйому. Росохан - високогірне озеро, яке розташоване на висоті 1120 метрів. Утворилося чи то в результаті зсуву, чи то падіння метеориту (друга версія малоймовірна, але дуже цікава).

Біля озера є кілька стоянок для наметів, а також джерела, проте майте на увазі - влітку води може бути мало. Озеро Росохан, як і більшість водойм в Ґорґанах, мілкішає з кожним роком - в результаті зміни клімату вода вся йде вниз і високогірні водойми не мають достатнього поповнення. Тож поспішайте його відвідати, допоки ще є така можливість.

Трек на озеро Росохан можна подивитися тут.

За пів години ми спустилися до нашої машини і вирубки лісу. Дорогу перегородили два лісовози, які займалися основною роботою в Осмолоді - рубали ліс.

- Ого! Які рубки! - сказала моя подруга.

- Рубки і гори - це дві речі, які є в Осмолоді. Більше тут нічого не відбувається.

Дорогою назад ми заїхали до водоспаду Мшана, неподалік Мшанського лісництва.

А також відвідали Скит Андрія Первозванного в Лужках.

Напевно, Осмолода - найкраще місце, щоб усамітнитись. Навколо могутні гори, ліси, комарі і тільки лісовози порушують звуки вічного карпатського саундтреку.

Назад ми поверталися “правильною дорогою” - через Перегінське, Рожнятів і Калуш. Це було набагато швидше і комфортніше - для нас і для машини.

Осмолода залишила неоднозначні враження: природа тут дійсно фантастична, але це нівелюють масштабні рубки. Тут неймовірне число маршрутів у всі боки, але комарі і мошки здатні перетворити вашу мандрівку на справжнє випробування. З вершин відкриваются вражаючі краєвиди, але через погоду ми не всі їх не побачили. Навіть попри те, що прогноз був сприятливий, Ґорґани і Осмолода вирішили показати нам, хто тут ґазда. Зрештою, ми і так це розуміли.

Любіть природу і мандруйте з головою на плечах.

Щастя є! Вйо до горбів!

Світлини: Олександр Бондаренко, Андрій Тимків.

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.

11-06-2024