Стежками Брошнівської вузькоколійки

До Брошнева-Осади дістатись досить просто. Одна година подорожі на авто з Івано-Франківська або маршруткою. Є залізничне сполучення з Івано-Франківськом та Долиною.

Сьогодні селище ніби застрягло між двома епохами: радянською та українською. І ще не зовсім зрозуміло, куди громада прямує далі, які напрямки розвитку обрала.

На жаль, у селищі старих будівель майже не залишилось, а ті, що є, перетворені в магазини та склади...

Вздовж центральної дороги Н 10 нашу увагу привернули Народний дім...

...і пам’ятник Д. Вітовському, що перед ним на площі височіє.

А найцікавішим об'єктом для туристів у селиші має стати Музей депортації українців. Його мета – засвідчити і зберегти пам'ять про трагічну долю українців пересильного пункту в Брошнів-Осаді за періоду Совітів. Невідомо лише, коли його нарешті відкриють. 

Поруч стоїть залізничний  вагон, який має стати частиною експозиції для демонстрації умов перевезення репресованих на схід.

Зануримось трохи в історію селища. У 1875 р. в селі Креховичі відкрили  станцію Рожнятів залізниці Ерцгерцога Альбрехта Стрий – Станиславів, яка з 1885 р. стала часиною Галицької Трансверсальної залізниці. Водночас розпочинається новий період існування села Брошнева. В цей час австрійські капіталісти Шраєр та Іштер зорієнтувавшись у багатствах, можливостях та умовах регіону, скуповують у брошнівських селян землю і будують тут деревообробний завод. Будинки для адміністрації та бараки для робітників поклали початок новому селищу – Брошнів- Осаді (деякі з цих споруд зберігалися буквально донедавна, як, наприклад, будинок-барак на вулиці Незалежності, але більш як сторічна будівля згоріла від  необережного поводження з вогнем одним із мешканців...).

З метою транспортування лісу для деревообробних підприємств іноземні власники тартаків почали будувати вузькоколійні залізниці у Карпатах. Першою була побудована гілка на Липовицю в 1896–1897 рр. з чотирма великими мостами через ріки Чечва (три мости) та Ілемка. Залізниця мала ширину колії 760 мм, тут використовували паровози фірми «Krauss».

У 1909 р. графи Домінік і Юзеф Потоцькі відкривають 55 кілометрову лінію  Перегінськ – Осмолода – Мшана. На початок Першої світової війни колії вже простягаються вздовж річки Молода вище урочища Кругла і долиною Петроса. В цей час у Брошнів-Осаді будується депо (зараз там збереглися три короткі ділянки колії, але потрапити всередину неможливо, оскільки територія є приватною власністю). Від вузькоколійки в селищі залишились тільки покинутий вагон та вежа біля станції. Колія йшла по сучасній вулиці Осмолодський до депо й далі на Сваричів.

За Польщі вузькоколійна залізниця «Брошнів–Осмолода» довгий час була популярним і чи не єдиним способом дістатись в наші Горгани. Нею користувались як робітники-лісоруби, так і місцеві жителі. Їхали в основному сидячи на льорах (відкритих платформах). З розвитком туризму Осмолода і її околиці почала приваблювати все більше любителів гір. Тому адміністрація фірми «Глезінгер», якій належала залізниця, додала до рухомого складу потяга кілька вагонів, пристосованих для перевезення пасажирів. Проте з’явилась і оплата за проїзд.

Отже, як можна було доїхати в Осмолоду 80 років тому і скільки це коштувало?

Потяг курсував кожного дня, за винятком неділі і релігійних свят (як католицьких, так і греко-католицьких). З Брошнева відправлявся о 6.30 і прибував до Осмолоди в 9.55. Відповідно в зворотному напрямку – 15.05 – з Осмолоди і о 18.30 назад у Брошнів. Для перевезення пасажирів слугував один вагон місткістю 15 осіб і два вагони на 30 місць. Також була можливість доїзду двома дрезинами, групою не більше п’яти чоловік в одній. Квиток з Брошнева в Осмолоду коштував 3.40 злотих. Для туристів були знижки, також була можливість винайняти окремий вагон, тоді оплачувалася повна ціна проїзду, за умови наявності в групі не менше 12 осіб. За користування дрезиною платили 40 грош за кілометр. Поїздка з Брошнева в Осмолоду для п’яти людей коштувала 40 злотих, причому дорога назад була безкоштовна. Також була можливість замовити окремий рейс потяга, щоб користуватися цими послугами, необхідно було домовитись з адміністрацією не пізніше як за 12 годин до відправлення.

Рухаємось далі на Сваричів, наша ціль – урочище Підмонастир (вул. Лесі Українки). Найкраще їхати з Брошнева-Осади в напрямку Крехович, там повернути на автодорогу Т0902 у напрямку Рожнятова, а далі, переїжджаючи міст через Чечву, побачимо штучний водоспад.

Підмонастир – місце доволі унікальне, оскільки було свідком цікавих історичних подій. За переказами, у часи середньовіччя татари облаштували тут польовий табір та здійснювали набіги на навколишні села і містечка, зокрема і Рожнятівський замок графа Скарбка. Кажуть, що від замку існував підземний прохід до монастиря у Сваричеві. Іншою історичною цікавинкою є історія про давній Василіанський монастир, який існував тут до 1789 р. Зараз на місці давнього монастиря поставили пам'ятний знак. Неподалік у міжвоєнний період в урочищі стояв млин, правда, він зберігся у поганому стані, а ще тут пролягала вузькоколійна залізниця з Липовиці до Крехович.

У період Першої світової війни залізниця відігравала важливу роль, зокрема і вузькоколійна. Колійкою перевозили особовий склад та боєприпаси. Під час боїв 1914–1916 рр. були пошкоджені мости в Сваричеві, також потяг зазнав аварії в результаті чого розсипались боєприпаси в урочищі Сигла. Відступаючи в 1915 р. російська армія підривали мости, в тому числі був знищений старий міст на Осмолоду.

В 1960 р. у Сваричеві збудували гідроспоруди, що перетворили води Чечви на штучні водоспади, і новий вузькоколійний міст, зараз він стоїть як привид, нагадуючи про минуле.

Проїхавшись перегоном Дуба-Сваричів, можна побачити навколо неповторну природу та за останній час цей маршрут зазнав великих змін: колія, яка пережила дві світові війни, не пережила України, стан цієї лінії в дуже поганому стані, практично всі мости зруйновані, а рельси демонтовані.

Поверх вузькоколійки прокладена сучасна інфраструктура – дороги, будівлі і т. д., не варто і казати, що все позаростало деревами, інколи під ногами ще можна натрапити на дерев'яні шпали.

Рухаємось далі шляхами вузькоколійки до Перегінського, нам потрібно буде за Рожнятовом звернути праворуч, їдемо об’їзною дорогою, минаємо село Дуба, колись тут ще був переїзд (колія перетинала дорогу на Перегінське).

У Перегінському від колійки теж вже нічого не залишилось. А раніше тут вирувало не тільки економічне, але й культурне життя. У 20-х рр. ХХ ст. митрополит Андрей Шептицький на землях УГКЦ, зокрема й лісових угіддях, проклав 106 км вузькоколійки, чим фактично активізував туристично-краєзнавче мандрівництво у Горгани. На сьогодні навіть мости розібрали.

Мандруючи далі в гори, радимо заїхати до Небилова, щоб відвідати малу батьківщину перших українських емігрантів Канади – Івана Пилипіва та Василя Єлиняка.

В Ясені спершу нас зустрічає доволі збережена автобусна зупинка, а за нею і Лімниця. У селі зберігся млин давній – дерев’яний, водяний млин, побудований у 30-х рр. ХХ ст. У 2000-х рр. його перетворили на музей, водночас до 2010 р. продовжували молоти там зерно.

У 2017 р. тут створили реабілітаційний центр для жінок воїнів АТО, де вони випікали хліб. Всередині досить гарна фотозона. Щоб потрапити до млина-музею, звертайтесь до старости села.

Біля місцевої церкви Святого Архистратига Михаїла (храм новий, попередня дерев'яна святиня, на жаль, згоріла в 1986 р.) збереглась стара дзвіниця, вкрита ґонтою (1756 рік будівництва). До речі, у радянські часи, це була чи не єдина діюча церква на всі навколишні села: Ясень, Сливки, Закерничне, Гриньків, Кузьминець (Слобода Ясінська), Осмолода.

А поруч біля храму нас зустрічає ще один туристичний об’єкт – музей І. Вагилевича, відкритий у 1995 р. Він розміщується у будинку, який колись належав родині письменника. Експозиція складається з п’яти кімнат, присвячених життєвому і творчому шляху І. Вагилевича, його сучасників і колег з «Руської трійці». 

Біля приміщення музею розташований символічний пам’ятник І. Вагилевичу (споруджений у 1937 р., реконструйований у 1970-х рр.).

Цікаво, що у селі аж три церкви – дві православні та одна греко-католицька.

У горах храми завжди виглядають якось по-особливому...У Ясені не виняток.

Їдемо до доменної печі. Вам потрібно буде звернути праворуч, на міст, де у свій час любив проводити час генерал УГА М. Тарнавський.

Доменна піч була побудована у 1810 р. за сприяння греко-католицького митрополита А. Ангеловича, звідси і походить назва поселення «Ангелів». Під гуту, фабричні споруди, а також під поселення гірників була вибрана ділянка на лівому березі р. Лімниці, між селами Ясень і Гриньків. До 1812 р. тривало заселення цієї місцини, здійснювалось будівництво супутньої інфраструктури. На спорудженні об’єктів працювали місцеві майстри-бойки.

Кам’яні стіни печі місцями сягають понад 3 м. Отвір, через який лився чавун – заввишки на зріст людини. На внутрішніх стінах вогонь назавжди приварив до каменів шлак. Маленькі віконниці – отвори у верхній частині домниці і ходи в нижній – служили для нагнітання повітря за допомогою міха, що приводився в дію водяним колесом. Зберігся і канал для води, яка подавалася з річки Лімниця. В піч, висота якої досягає 16 м, руду подавали по спеціально спорудженій на риштуванні доріжці і через верхній отвір засипали.

Ангелівська гута, на якій спочатку працювала бригада німецьких металургів, діяла всього шість років. Уже у 1818 р. вона була закрита. Дослідники називають різні причини: погана якість місцевої залізної руди, судовий процес між митрополитом Ангеловичем і управителем гути Гекером та інші.

У 1916 р. під час наступу російської армії генерала Брусилова, домна була пошкоджена артилерійським вогнем, зазнали руйнування також навколишні будівлі, з того часу їх так і не відновлювали.

Зараз тут збереглась тільки доменна піч, яка заросла деревами і кущами.

Повертаємось назад до центральної дороги та їдемо до Гринькова.

При в'їзді в село праворуч рекомендуємо відвідати «Пивницю Довбуша» – місце, де за легендою Довбуш заховав свої скарби. Колись місцевий житель розповів таку історію: «Коли опришки наповнили пивницю скарбами, стався такий трафунок. Як вони розходилися, то найзадній запирав двері. І як запирав, то прискірнув мізинний палець і каже: – Най їх чорт вже запре. Аби я їх більше не запирав. Аби вони більше не відпиралися. А там стояв такий, як двері, великий камінь. То як чорт той каменисько до тих дверей припер, то аж і на нинішній день. Більше вже ніхто не бував у тій пивниці, ніхто туди не добирався». Він ще казав, що з-під самих дверей тої пивниці тече вода. «І зараз та вода тече. Я видів на свої очі. Там є криничка з дуже студеною водою...».

Далі цією дорогою можна дійти до урочищі Шумляче, де розташований однойменний відпочинковий дитячий табір, збудований в часи СРСР для дітей працівників Івано-Франківського заводу «Позитрон». Збереглося 8 будиночків. Приміщення у 2012 р. було виставлено на продаж, але, очевидно, безуспішно, бо продовжує руйнуватись…

Поруч ще є криївка УПА в урочищі Плаєк.

Найвідомішим об’єктом Гриньківа є пластовий табір-музей «Сокіл», розташований на лівому березі р. Лімниця у мальовничій місцевості біля однойменної гори. Стаціонарний табір почали облаштовувати з 1924 р. Найдавніша пластова оселя була освячена у 1926 р, тоді, до речі, розвитком території особисто опікувався митрополит А. Шептицький.

Ми потрапляємо в історичне місце, тут проходили вишкіл багато діячів визвольних змагань. Зараз табір працює і продовжує, як і століття тому, виховувати патріотично свідому молодь. Колись вузькоколійкою сюди часто приїжджали пластуни зі Львова та Станіславова. 

Відомий Гриньків також своїми скелями, що розташовані у заповідному урочищі Сокіл. Урочище має статус ботанічної пам’ятки природи загальнодержавного значення, тут збереглись насадження реліктової для Карпат сосни звичайної.

Мандруємо далі, минаємо село Кузьмінець, щоб потрапити до Підлютого.

Із Брошнева вузькоколійкою можна було доїхати за 4 години до урочища Підлютого.

На цю місцевість колись звернув увагу львівський єпископ Сильвестр Сембратович, який за рекомендаціями тодішніх спеціалістів, лікарів, розпорядився побудувати тут резиденцію для свого літнього відпочинку і для приїжджих гостей. Тоді в екзотичному куточку Бойківщини було закладено зруб-резиденцію «Кедрову палату». Під час Першої світової війни її було зруйновано гарматним вогнем російської армії під командуванням генерала Брусилова.

Згодом завдяки Андрею Шептицькому у Підлютому був створений цілісний відпочинковий комплекс, прокладено лінію вузькоколійки. Вибір саме цього урочища для митрополичої резиденції був не випадковий, адже в Підлютому розташовані три мінеральні джерела. До них обладнали три невеличкі басейни під символічними назвами Сильвестр, Андрей і Тит. В урочище приїжджали відпочивати і лікуватися аристократи з усієї Австро-Угорщини. У період СРСР резиденція стала місцем відпочинку для партійної номенклатури.

А зараз приміщення належать знову УГКЦ, тут проводять ремонтні роботи і водночас живуть вимушені переселенці, які шукали прихисток після початку російсько-української війни.

На початку села збереглась цистерна брошнівської лінії вузькоколійки та частина колії, її тепер зробили місцевою пам'яткою.

Тут поруч цікавими об'єктами відвідування для туристів є форельне господарство та болото «Лютошари», що є гідрологічною пам'яткою природи місцевого значення.

В Осмолоді є багато покинутих будівель, головною з яких, напевне, є колишній вокзал вузькоколійної залізниці. Колись тут, особливо на вихідні, було дуже людно: пошта, магазини, гуртожитки, клуб... Зараз це фактично село-привид, де мешкають, напевне, тільки лісоруби та інколи заходять туристи.

З розвалом совка пішов процес остаточного занепаду. Жирну крапку поставила повінь у 1998 р. На початку «нульових» рух вузькоколійкою здійснювався тільки відрізком Осмолода–Дарів. Мрії і плани возити туристів за прикладом «Карпатського трамваю» не здійснились. Згодом залишки колій розібрали, рештки рухомого складу порізали на металобрухт.

Брошнівська вузькоколійка остаточно припинила своє існування. Зараз від неї залишилось зовсім небагато: зарослі кущами і деревами насипи, руїни мостів, депо в Брошневі, станційна споруда та одинока цистерна з кількома метрами колії в Осмолоді.

Осмолода сьогодні знана як місце старту багатьох пішохідних туристичних маршрутів, найпопулярнішими з яких є на гору Сивулю і до озера Росохан.

Саме сюди ми і домандрували, щоб, споглядаючи на це кришталево чисте високогірне озеро, помріяти про туристичні подорожі Брошнівською вузькоколійкою.

Хоча ці мрії, мабуть, вже нездійсненні А ви як гадаєте?

Фото: Андрій Тимків, Зіновій Васильків, Наталя Данилюк, ​​​www.facebook.com/stanislaviv.com.ua.

Андрій Тимків. «Бойківські Карпати: експедиція».

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.