Рогатин: спадок предків

Місто дуже вдало розташоване, а саме на перетині чотирьох доріг. З Рогатина можна поїхати до Івано-Франківська, Львова, Тернополя і Стрия. Тому через нього щодня проїжджає величезна кількість транспорту. Зокрема, якщо їхати сюди з Івано-Франківська автомобілем, то, приблизно, через годину ви вже можете стояти на площі Роксолани. Якщо їдете автобусом, то час на дорогу займе десь півтори години.

Рогатин дуже давнє місто. Перша відома письмова згадка належить до 1184 р., але Рогатин XII ст. і нинішній – це два різні поселення. Археологічні дослідження засвідчують наявність у цих краях укріпленого слов’янського поселення, згодом міського центру часів Галицької Русі. Їх наступником став середньовічний Рогатин. Перші згадки про нього датуються XIV ст. (у 1366 р. Рогатин згадується як фортеця, у 1390 р. – як місто). У 1415 р. галицький боярин Волчко Преслужич перейменував своє село Филиповичі на Рогатин, поширивши на нього магдебурзьке право. З цього часу нове поселення поступово розростається у торговельно-ремісничий центр, а давнє місто перетворюється на Старий Рогатин (у другій половині XV ст. воно змінило назву на Підгороддя). Свого часу на території Рогатина були і Ратуша, і замок (поруч з костелом), які, на жаль, не збереглись до наших днів... А сьогодні кожна вуличка Рогатина та майже кожна будівля має надписи чи певні знаки, які пов’язані з історичними подіями, що тут відбувалися. Щоб помітити їх – треба бути уважним і добре придивлятися. А ще ви не знайдете у Рогатині багатоповерхівок, усі будинки тут мають не більше п’яти поверхів.

Мені як, напевно, і кожному туристу цікаво, звідки походить назва міста. Адже виникає асоціація зі словами «роги», «рогатий».

За словами старшого наукового співробітника Музею мистецтв Прикарпаття пана Степана Пушкаря, який охоче погодився стати моїм гідом на час цієї подорожі, логічно було б, якби назва міста походила від імені його засновника, проте щодо Рогатина таких даних немає. Тому існує версія, що в давні часи місто було дуже добре укріплене, мало високі огорожі, звідси й пішло закінчення «тин», а інша частина назви пов’язана з тим, що в місті утримували багато рогатої худоби. А легенду про благородного оленя ви і так знаєте, тому не буду переповідати.

Я розпочинаю свою подорож цим справді історичним містом з Площі Роксолани. Тут є невеликий сквер, а також єдиний в Європі пам’ятник Роксолані (Насті Лісовській) – русинці-полонянці, яка, ймовірно, була уродженкою Рогатина. Монумент авторства скульптора Романа Романовича заввишки 10 м (6 м має постамент, 4 м – пам’ятник) встановили у 1999 р. Роксолана зображена у той момент, коли вона немовби повертається до України з Туреччини. На ній турецький плащ, який вона, ніби, знімає з себе, у руках – головний убір, з яким Роксолану найчастіше зображують на портретах. Дівчина одягнена у вишиванці, на шиї у неї коралі, а на медальйоні – зображення Богородиці.

Достеменно невідомі ні точна дата народження, ні походження, ні справжнє ім'я дівчини. Ім’я Роксолана – вигадане, тогочасні українські землі на географічних картах були окреслені як Роксоланія, логічно, що всіх викрадених у рабство чи гареми татарами дівчат називали роксоланами. Настя Лісовська – літературний персонаж ХІХ ст. З достовірних джерел знаємо, що викрадена татарами дівчина була донькою священника з Рогатина та запам’яталась в історії як «Роксолана-Хуррем».

Щодо самої площі, то вона прямокутної форми, тобто кожна її сторона повернута в ту чи іншу сторону горизонту: північ, південь, схід, захід.  У давнину площа мала назву площі Ринок і сюди з’їжджалися купці з різних країн на ярмарок. Тут можна було почути грецьку, німецьку, вірменську та інші мови. На ярмарках продавали зброю, коштовності, кераміку тощо.

Зараз – це головний майданчик для зібрань рогатинців під час різних святкових заходів, а з початку повномасштабної війни й місце вшанування полеглих воїнів з Рогатинської громади. Загалом центр Рогатина доволі компактний. Тут є різні магазини, зовсім недалеко невеличкий ринок, але, хіба що, бракує громадської вбиральні.

Через дорогу від площі Роксолани впадає в очі висока будівля римо-католицького костелу Святої Анни (вул. Галицька, 60) з годинниковою вежею, й одразу виникає бажання зазирнути всередину. До слова, годинник працює добре, перевіряли.

Кам'яний храм споруджений у сер. XVI ст. під титулом костелу Святого Миколая на заміну зруйнованого молдавським військом дерев'яної святині. При цьому офіційною датою побудови костелу вважається 1666 р., однак очевидно, що тоді споруда була переосвячена після ремонту пошкоджень, завданих козаками у 1648 р.  

І зовні, і всередині він виглядає дуже гарно, я б сказала, мінімалістично, немає нічого зайвого, декілька ікон та інших церковних предметів.

Тут можна побачити фрески, надгробні плити, які змонтували й залишили просто у стінах. Також всередині приміщення привертають увагу оригінальні стовпи, вівтар та дві каплиці. Тут у неділю та свята проводять Богослужіння, в цей час можна відвідати костел та взяти участь у Літургії. У будні дні він зачинений.

Ще цей храм цікавий тим, що тут є вежа, з якої відкривається гарний краєвид на місто Рогатин і яка могла б послужити чудовою панорамною локацією для туристів. Проте мені не вдалося туди піднятися, бо сходи нагору перебувають в аварійному стані, і невідомо коли їх відремонтують.

На іншому боці площі Роксолани видніється церква Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ (вул. Галицька, 18). Церква цікава і в плані архітектури, і у плані історії.

У свій час вона була однією з найважливіших братських церков (у XVI ст. брати Юрій та Іван Рогатинці зорганізували при храмі братство за взірцем Львівського Успенського братства).

У роки Першої світової війни у приміщенні святині розгорнули табір з військовополоненими. Під час Другої світової війни у церкві  ховалися євреї. У той період в Рогатині та навколишніх селах німці жорстоко винищували євреїв. У 2012 р. під час проведення реставраційних робіт у підземеллях храму були знайдені людські рештки тіл. Із великою ймовірністю ці кістки належать євреям, які переховувалися під церквою під час війни. Зараз вони перепоховані на єврейському кладовищі. А на тому ж місці, що і кістки, було знайдено ще, зокрема, великий кам’яний напис кириличними літерами, який зазначає, що церкву збудували у 1605 р...

Зверніть увагу ще на меморіальний барельєф на зовнішній стіні мурів – він встановлений на пам’ять про ще одну трагічну подію: на подвір’ї храму у 1943 р. нацисти розстріляли 24 місцевих жителів, які були причетні до підпілля ОУН.

Святиня впродовж століть зазнавала різного роду руйнувань, попри те, тут збереглися оригінальні склепіння й віконні отвори. Храм постійно відчинений, тож у будь-який час можна прийти, помолитися і роздивитися його архітектуру.

До речі, від площі Роксолани найкоротший шлях до музею Миколи Угрина-Безгрішного (1883–1960) – українського громадського та політичного діяча. Тут можна дізнатись про його життєвий і творчий шлях, в інших залах розміщені експозиції, присвячені етнографії Рогатинського Опілля та Роксолані. Виставковий зал слугує майданчиком для різнопланових культурно-мистецьких заходів. Музей функціонує з 2004 р. у приміщенні відновленої садиби М. Угрина (вул. М. Угрина-Безгрішного, 14), разом із церквою Зішестя Святого Духа є філією Музею мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську.

Кажуть, у Рогатині є дві візитівки – це Роксолана і церква Зішестя Святого Духа (вул. Роксолани, 10) – одна із найгарніших дерев’яних церков України, віднесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Оскільки, ми живемо у час війни, то потрапити всередину святині мені не вдалося, церква зараз закрита для туристів, але й зовні про неї можна довго розповідати.

Вона розташована недалеко від церкви Різдва Пресвятої Богородиці, для орієнтації у пригоді вам стануть туристичні вказівники – можна як дійти пішки, так і доїхати на авто. Щодо історії її будівництва, то за результатами різних досліджень дерево дуба, з якого споруджена ця святиня, зрізали ще в 1480 р. Саму ж церкву не випадково пов’язують із Роксоланою, адже вона народилася приблизно у той час, коли й збудували храм – біля 1500 р. Тож цілком ймовірно, що дитиною дівчинка відвідувала його, а її батько був тут священником. На місці теперішньої церкви свого часу знайшли залишки старої дерев‘яної споруди, відтак існує припущення, що святиня була відновлена на місці своєї попередниці, в якій цілком міг правити батько «Насті Лісовської».

Офіційна дата зведення сакральної пам’ятки, яку ми бачимо сьогодні – 1598 р. Церква побудована на пагорбі, над річкою Гнила Липа, на дуже потужних фундаментах, без жодного цвяха. Дослідники стверджують, що тут є підземні ходи. Унікальним експонатом храму є іконостас, датований ще 1650 р, і який вважається одним із трьох найстаріших та найцінніших в Україні.

Церква з пів тисячолітньою історією збереглася до наших днів, не в останню чергу й через те, що вже понад 150 років тут проводяться постійні реставраційні роботи. А з 1983 р. храм має також музейний статус. Мені дуже хочеться зазирнути всередину цієї давньої святині, тож я обов’язково сюди ще повернуся після перемоги України.

Щоб краще пізнати історію та побут цього краю, я завітала в Рогатинський історико-краєзнавчий музей «Опілля» (вул. Галицька, 52). Музей відносно «молодий» і працює всього чотири роки. Тут представленні експозиції від найдавніших часів до подій Другої світової війни. Він є власністю міста. Вхід сюди вільний. На жоден музейний експонат місцева влада не витратила кошти, абсолютно усі принесли жителі Рогатинщини. Тут влаштовують екскурсії, проводять виставки. Зараз музей користується неабиякою популярністю серед переселенців.

Переступивши поріг цього музею, забуваєш про час, хочеться все роздивитися, особливо зал присвячений національним меншинам і воєнним подіям, послухати екскурсію. Дякую в. о. директора музею пану Роману Ясінському за цікаву розповідь.

А у будівлі, що розташована поруч із музеєм, працює гончарна майстерня, де будь-хто з охочих може спробувати поліпити з глини. Тут проводять майстер-класи з гончарного мистецтва.

Один із найцікавіших об’єктів Рогатина – історичний корпус Рогатинської гімназії, побудований у 1911 р. архітектором І. Левинським. Свого часу ця гімназія була одним із найкращих навчальних закладів у Австро-Угорській імперії, акцент тут робили на патріотичному вихованні. У закладі працювали А. Крушельницький, І. Крип’якевич, Й. Турянський, М. Галущинський та інші відомі педагоги.

Коли у 1914 р. розпочалася Перша світова війна, то практично всі старшокласники цієї гімназії, а також їхні вчителі записалися до лав Українських січових стрільців. Зараз ця історична будівля є навчальним корпусом Рогатинського аграрного коледжу.

До речі, з якого напрямку ви б не їхали до Рогатина, цей корпус можна побачити, бо він немовби «висить» над містом. Причина у тому, що гімназію побудували на високому пагорбі. А ще на будівлі проглядається дуже цікавий білий фасад.

Коли я вийшла з території коледжу і перейшла дорогу, то помітила, що у Рогатині є своя «стометрівка».

Ось невелика вуличка з лавочками, на якій немає руху транспорту. Вона веде до центральної частини міста.

Далі прямую до міського християнського кладовища. Тут поховані представники різних національностей та віросповідань: австрійці, німці, поляки, українці. Цікавим та унікальним на території цвинтаря є пам’ятник воякам Української Галицької армії. Тут похоронені троє чоловіків. Він увінчаний тризубом, який був заборонений у радянські часи.

І якщо уважно придивитися, то можна розгледіти сліди від куль на пам’ятнику, його не знищили, але по ньому стріляли. Також цвинтарем варто пройтися, щоб і розгледіти особливості давніх поховань.

Оскільки у Рогатині дуже численною була єврейська громада, я побувала також на старому єврейському цвинтарі (передмістя Рогатина, Верхні Бабинці). Тут, на жаль, збереглися, лише деякі старі надгробки. Це пов’язано з тим, що колись німці примушували євреїв демонтовувати надгробки на могилах їх родичів і вивозити в місто. Потім ними викладали тротуари та дороги. І лише за часів незалежної України постало питання щодо повернення цих надгробків на кладовище. Єврейська громада з’явилась у місті десь у першій половині XVII ст. (хоча є письмові свідчення, що у Рогатині євреї оселились і раніше – у XV–XVI ст.), і це не єдиний єврейський цвинтар у місті.

Кіркут розташований на пагорбі й звідси відкривається невеликий, але все ж краєвид на Рогатин. Можна розгледіти місто з різних сторін, у далечині видніються навколишні села.

Красиво! Рогатин видається мені суцільним містечком храмів. Бо, крім названих вже релігійних споруд, ви точно помітите також муровану Церкву Святого Юрія (Георгія), споруджену у 1877 р. на місці більш давнього дерев’яного храму (вул. Шевченка, 79), а тут, на горі, біля єврейського кладовища, розташована ще одна дерев’яна церква – Святого Миколая (XVIII ст.).

Це типовий тридільний і триверхий храм, але дуже затишний і доглянутий, незважаючи навіть на заміну ґонтового даху у 20-х рр. ХХ ст.

Дуже зручно те, що у місті багато цікавих місць розташовані неподалік одне від одного.

Як і у більшості міст чи містечок не лише Прикарпаття, але й України, у Рогатині є міське озеро та парк.

Тут не дуже людно, бо вони розташовані вже на виїзді з міста. Парк названий іменем Романа Шухевича, він доволі гарний, з багатьма зеленими насадженнями.

У теплі пори року тут проводять різні спортивні заходи, організовують кіно просто неба та інше дозвілля. Сюди добре заїхати, щоб насолодитися природою та відпочити від міської метушні.

Щоб роздивитися всі культурні та історичні принади Рогатина одного дня точно замало, але наскільки б ви тут не затрималися, додому точно  повернетесь з новими знаннями та відкриттями. Я дотримуюся такого правила – краще один раз побачити, аніж сто разів почути. Ось це саме той випадок, пов’язаний з Рогатином, і це місто не тільки про Роксолану. Коли, як не зараз, пізнавати, вивчати та досліджувати історію рідного краю, адже не дарма сюди їдуть туристи з Польщі, Туреччини та інших європейських країн. І я рекомендую!

Приємної Вам мандрівки Рогатинщиною та незабутніх вражень!

Фото: Іван Денисюк, Орест Третяк, Максим Рітус, Україна Інкогніта, Парафія Різдва Пресвятої Богородиці м. Рогатин

Контакти: 

Тетяна Петрів (завідувач філії Музею мистецтв Прикарпаття): 067 858 15 34, 050 373 01 83.

Роман Ясінський (в.о. директора музею «Опілля») : 067 266 35 93.

Степан Пушкар (гід): 066 359 09 09.

 

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.