Олена Юрійчук
Олена Юрійчук

Варто відвідати:

Надвірна:

Ратуша

Церква Воздвиження Чесного Хреста

Музей історії Надвірнянщини

«Дім з химерами»

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії

Прокатедральний Собор Благовіщення Діви Марії

руїни Краснодвірського замку

 Делятин:

Краєзнавчий музей Делятина

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Костел святого Франциска Асизького

озеро «Морське око»

 

Мандрівник, який поспішає до всіх туристичних принад Яремча, не часто зазирає на те, чим його можуть привабити та потішити такі містечка як Делятин чи Надвірна – і, зізнаюсь, я й сама була серед таких мандрівників.

На карті для мене вони були всього лиш містечками, які відокремлювали дитячі спогади: ось тут складний підйом, після якого, “вистрибнувши” на верхівку, можна помилуватись нестерпно красивими гірськими краєвидами; ось вам вихрастий серпантин, оточений помешканнями делятинців (їдеш і думаєш – ну і як ті люди заїжджають до себе додому?); ось вам різкий поворот до Надвірної на “трикутнику”, який потребує додаткових дорожніх означень; ну і далі – далі пряма і звивиста, але така красива дорога поміж будівель на схилах та майже диких зарослей лісів, за якою ховається Делятин, а потім несподівано вʼїжджаєш у приховане за горами Яремче. Але нині ми з вами рушаємо не сюди:)

Якщо ви, як і я, їдете з Коломиї – опирайтеся на трасу Т0905. Виїжджаючи з Коломиї, опиняєтесь у Шепарівцях, на роздоріжжі прямуєте далі селом, а потім минаєте кілька придорожніх сіл, і ось ви перед тим самим лякаючим дитячу уяву підйомом, яким починається ваше сходження до справжніх і манливих гір.

Перед Делятином, буквально за кілька кілометрів до самого селища, зупиніться на хвильку у Добротові, де кілька років тому встановили оглядову вежу, з якої на гори відкривається неймовірний краєвид. Помилувалась краєвидом, запрошую і вас.

Однак, нашу мандрівку я пропоную почати з містечка, відомого нафтовим промислом – з Надвірної. Бо якщо ви вирушаєте у подорож з Івано-Франківська, то маршрут, який пролягатиме на вибір по Н09 або Т0906, приведе саме сюди.

Вперше в документах місто згадується у 1589 р. Тоді місцевий шляхтич Микола Куропатва подав до суду документ, в якому згадує Надвірну, і саме ця протестація Миколи, водночас і власника міста, задає Надвірній офіційний відлік. Втім, поселення існувало і раніше – історики узагалі твердять, що назва міста поєднана з наявністю тут укріпленого двору. А якщо згадати, що в самісінькому парку міста є залишки замкових мурів – теорія більш ніж варта життя.

Центр міста стриманий, і доволі цікавий – Надвірна, мабуть, одне з перших міст, яке мені зустрічалось, де у ратуші (майдан Шевченка, 39) розташована не міська чи селищна рада, а дім культури. Для мандрівника це незвично, але дуже інтригуюче, адже означає, що таких знахідок буде ще чимало.

Власне, озираючись на ратушу, яка виконує культурну та просвітницьку місію, помилуйтеся центральною забудовою: поруч з радянськими спорудами, які, тим не менш, були вдумливо виконані у гуцульському стилі, тут зустрічається збережена віденська сецесія – делікатні округлі лінії декорів, поіржавілі, але все ще прекрасні “квіткові” балкони, старі вікна, “камʼяні” позначки років.

Неподалік ратуші – перенесена з Манявського монастиря у 1793 р. деревʼяна церква Воздвиження Чесного Хреста (вулиця Княгині Ольги). Як і чимало деревʼяних сакральних памʼяток, святиню свого часу не оминула пожежа, і після вогню 1914 року, храм, перебудований у 1840 р. Михайлом Молотом, відновили. Зараз ця памʼятка – зразок гуцульської школи народної архітектури.

Двічі повернути вуличками, і ми знову в центрі – тут розташований музей історії Надвірнянщини (майдан Шевченка, 43). До мого великого жалю і памʼятки туристам, в неділю музей не працює. А шкода, бо рідко який подорожуючий знайде хвильку, щоб побачити щось цікаве у будні дні. З 1939 року підвальне приміщення нинішнього музею бачило погані часи – воно було каральною установою НКВД, у 19411944 рр. – гестапо, у 19441956 рр. – КДБ.

13-09-2022

Зазвичай, мандруючи новими містечками, я намагаюся шукати приховані у них перлини. Надвірна мене потішила справжнім скарбом, і у його пошуках я раджу зазирнути на вулицю Адама Міцкевича, 5 – саме тут розташований дім з химерами. Ану ж, чи чекали таке тут знайти?

Схоже, що коли на початку ХХ століття у Надвірній почали видобувати нафту, містечко зажило справжнім розкішним життям. Тут починають зʼявлятися неймовірні зразки архітектури, місто може похвалитись власною залізницею, а якщо повернутись знову до забудови, то до Надвірної прибувають зі сміливими поглядами архітектори, які не бояться викликів та осуду поколінь.

Так, один з них – імʼя, на жаль, історії невідоме – будує для адвоката, поручика УГА, коменданта товариства “Луг” та голови місцевої “Просвіти” Миколи Николайчука розкішний будинок, який охрестили “з химерами”. Сецесійний та асиметричний дім, здається, наче щойно попрощався з колишнім власником – у 1939 р. Миколу арештують, а родину його, яка вже ніколи сюди не поверталась, вивозять у Казахстан. Пізніше будинок націоналізують, і хоч зараз він має приватного власника, здається, що до цих химер ніхто після Николайчуків не забігав – двері та вікна залишились збереженими, на останніх без поруху висять білосніжні фіранки, а над входом на гостей позирає разом з собою ікластий, з роззявленим писком маскарон.

Надвірна – містечко, яке буквально створене для неспішних прогулянок. Якщо ви любите споглядати на елегантну архітектуру австрійської доби, не оминіть увагою будинок повітового староства (споруджений на початку ХХ ст.) – зараз в ньому розташовується та сама міська рада, яку ми шукали у ратуші (вулиця Гетьмана Мазепи, 29),

А буквально поруч – під 36-м номером, “Пласт” облюбував собі розкішний зелений будинок зі збереженим декором та дахом.

13-09-2022

Повертаємось до більш “відомих” памʼяток – на вулиці Михайла Грушевського, 7, трохи прихований від побіжного людського ока, розташований один із найдавніших місцевих костелів – костел  Святої Трійці. Коштом родини того самого Миколи Куропатви, з яким повʼязують першу згадку про місто, 1599 року у Надвірній споруджують першу частину з нинішнього цілісного костелу. Будівлю облаштовують не один рік, і освячують через пів століття – єпископ-помічник львівський Андрій Сжедзинський поміщає у вівтарі реліквії святого Лаврентія та Антонія Падуанського. У 1823 р. храм пошкодила пожежа, перебудови та реставрації тривали до початку Другої світової війни – вона ж завадила завершити справу. Надвірнянські поляки у ті буремні часи забрали з костелу для збереження практично все цінне майно, в тому числі ікону надвірнянської Ченстоховської Божої Матері. І певно що добре зробили, адже коли прийшла радянська влада, вона перетворила костел на склад. Храм повернувся у ці стіни в 1991 р. вже під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і зараз радо запрошує до відвідин. Перед святинею у 2009 р., з нагоди відзначення 400-річчя римо-католицької парафії костелу, спорудили пам’ятник Папі Римському Івану Павлу ІІ.

Ще одна сакральна памʼятка, до якої туристу треба буде розімʼяти ноги – Прокатедральний Собор Благовіщення Діви Марії. Він розташований на вулиці Соборній, і оминути його не вдасться ніяк. Будівництво храму розпочали за два роки до Другої світової війни – містянам було мало  простору у старій деревʼяній церкві, тож усі взялися за діло. Добудували величну памʼятку пізніше, але все за тим самим проектом львівського інженера Леона Левінського. Що цікаво – поруч, через дорогу, розташоване старе кладовище. Воно трохи захаращене гіллям та кущами, але дуже нагадує закутки львівського Личакова – могили розкидані тут і там на пагорбах, де-не-де памʼятники розташовані майже впритул.

13-09-2022

Від Собору дуже близько розташоване місце, яке незмінно вабить туристів.

Руїни Краснодвірського замку невеликі, але збережені. Місцеві, які охоче розповідають про цікавинку, кажуть, що щороку тут проходять практику студенти-археологи, і справді – чи тут, чи там, накриті брезентом, ваблять розкопані прямокутники. Схоже, що замок – первісне укріплення, зведене Миколою Куропатвом. Але коли почастішали набіги на Надвірну, шляхтич тактику змінив і скоро звів Пнівський замок, де й осів, маючи ліпший захист. Краснодвірський і Пнівський замки, до слова, поєднані – між ними, кажуть місцеві, є підземні тунелі, які сполучали, як повноцінні ходи, споруди в давніші часи, хоч зараз там заледве (й то не всюди) може пройти людина.

Якщо пройти трохи далі парком, увазі туриста відкриється подвійний паркан, за яким – перекособочено і хаотично – видніються мацеви. В Надвірній до Другої світової війни була чимала єврейська громада – тут зародилось кілька династій хасидів, а за пів століття до згаданої війни єврейське населення становило понад 60% містян. Не дивно, що й кіркут – єврейське кладовище – доволі обʼємний. Втім, він і пошкоджений – в радянські часи, коли прокладали колектор, поховання безжально нищили, а залишки тіл попросту викидали. Зараз від варварств залишені безладні та поламані мацеви, сплетені з корінням дерев, і обережно “підперті” парканом. До речі, якщо почитати, то кажуть, що поруч у сиву давнину був і татарський цвинтар – зараз на його місці хлібокомбінат та молокозавод.

Що теж може бути цікаво дізнатися туристу, і на що йому знадобиться більше ніж один день – історія нафтопереробного промислу Надвірної. Околиці міста – промислові райони, а надвірнянський нафтопереробний завод “Нафтохімік” – найдавніше підприємство і в Україні, і у Європі. Вже на початку минулого століття завод не лише переробляв нафту у великих обʼємах, а й постачав закордон, а ще – виготовляв тонни парафіну. Матимете час – завітайте у музей нафтопромислів Галичини і поцікавтесь – мій же маршрут пролягав інакшим шляхом, і з Надвірної, попрощавшись з усіма “цукерковими” гуцульськими будиночками, я повернулась у Делятин.

13-09-2022

Подорож у це селище, яке ще до війни було відомим курортним та повноцінним містом, почалась для мене з детального вивчення матеріалів. Чому, спитаєте ви? Та хоча б тому, що зараз, коли в країні війна і підвищені заходи безпеки, дуже не хотілось випадково забрести у колись найтаємничіший обʼєкт Прикарпаття – Івано-Франківськ-16. Якщо ви подорожуєте у Делятин, не переймайтесь і не будьте мною – режимне містечко, яке виникло поміж горами у 1950 р. не так просто знайти. Хоч на нього цікаво подивитись, адже закритий обʼєкт з адресою у Москві було створено буквально на стертому із землі села Луг, мешканців якого звідси “попросили”, заодно знищивши і стару деревʼяну церкву з унікальними розписами, і невідновну культуру.

Тримайте в голові розповідь про ці деталі, адже Делятин лише на позір видається простим селищем, яке мандрівники прошмигають у напрямку спокусливого курортного Яремче – насправді тут є що цікавого знайти.

Отже, заїжджаємо у селище зі сторони Надвірної – дорога Н09 повторює усі вигини річки Прут, яка біжить неначе центром Делятина, супроводжуючи туриста. І одразу до розуміння приходить перший і найбільший “мінус” селища – тут дуже важко призупинитись. Швидкісна траса, якою автівки мали б сповільняти свій рух, по суті – центральна артерія Делятина. Обабіч – з тієї чи іншої сторони – розташовані памʼятки та цікавинки, але щоб пройти пішки – це буде доволі поважна відстань; щоб проїхатись та зупинитись авто – мандрівник дуже швидко зрозуміє, що тут немає спеціально створених для цього місць.

“Делятин це містечко, що лежить на висоті 460 метрів серед гір і лісів у долині, котра захищає його від вітрів. У Делятині є заклади для соляних купелів, обладнані на зразок закордонних лазень у Райхенгалі та Зальцбруні. Розваги: купання у ріці Прут, прогулянка до присілку Луг, віддаленого на три кілометри з чудесною церковцею, оздобленою пишною різьбою найзнанішого гуцульського різьбяра Василя Татарчука. Багато місць у віллах та пансіонатах, терени для лещатарства…. Так писалося про Делятин у курортному путівнику, виданому у 1937 році у Варшаві….

…Делятин це десять кілометрів вздовж Прута. Десять на два так хати віддаляються від дороги. Переважно у гори. Бо тут, саме тут, у Делятині починаються справжні Карпати. Їх ще називають береговими Горганами. За Прутом вже інші гори. Нижчі, мальовничіші, лагідніші. Косівські. Там Білі і Чорні Ослави, Чорний Потік, різні Березови і Яблунів”, описував містечко у статті “Делятинські паролі для журналу “Карпати Тарас Прохасько.

Поселення, вперше було згадане у документах в 1400 р., “обганяючи” відвідану нами Надвірну на понад сто літ. Версій про походження назви, та й просто історій, які розкривають таємниці колишнього містечка, багатого на сіль, чимало.

Так, польський король Владислав ІІ Ягайло в рік згадки містечка у документах, дарує Делятин братам Неговичам – Івашкові та Стецькові. Вони ж, а потім і їхні родини очолюють місто до 1579 р. Після Неговичів, які, до слова, перебрали прізвище з назви міста та були спершу Далятинськими, а потім і Делятинськими, власниками Делятина стає чимало осіб. Помалу місто стає осередком окремої волості, яку складало ще пʼять близьких населених пунктів: Микуличин, Великі та Малі Ослави, Ланчин та Саджавка.

Хоча зараз Делятин – селище міського типу, тоді – це справдешнє місто навіть з пів тисячею населення і Ратушою (у 1579 р. отримало Магдебурзьке право).

У 1645 р. тут будують замок, тоді ж у містечку шляхтичі Белжецькі закладають те, з чого Делятин житиме наступні сотні років – соляні копальні. Так, саме сіль, складена у десять “топок”, красується на гербі міста, і у австрійські часи вона приносила Делятину славу найбільшої солеварні у імперії (топка – сіль у формі зрізаного конуса – стандартна міра продажу товару, що важила приблизно кілограм). Як для Надвірної нафта, так і для Делятина «біле золото» – сіль – стала рушійною силою розвитку міста. Оскільки великі обʼєми виробітку солеварень потребували швидкого розвезення готового продукту, у місті в 1894 р. відкривають залізницю.

Через річку Любіжню до та з Делятина можна було добратися камʼяним залізничним мостом, який геть не поступався красою ворохтянському віадуку. Втім, під час Першої світової війни міст було підірвано, і опісля конструкцію замінили на деревʼяні та геть недовговічні елементи. Фрагменти віадуку досі можна знайти у річці Любіжнянці.

Якщо матимете трохи часу, завітайте до Делятинського залізничного вокзалу. Збудована у 1932 р. за проектом архітектора Тадеуша Ковальського, ця споруда вважається однією з кращих в Івано-Франківській області. Колись тут зупинялося на довший час чимало потягів, і пасажири неспішно проводили час у Делятині, відвідуючи місцеві ресторації чи насолоджуючись краєвидом.

13-09-2022

З відкриттям у Делятині залізничного руху, місто перетворюється на лікувальний курорт, де будують пансіонати, купелевий заклад – словом, до Делятина їдуть лікуватися та відпочивати посеред гір всі, кому не лінь, і хто має на це кошти. В 1900-му р. сюди приїздить і адвокат, посол (депутат) Галицького крайового сейму від Надвірнянського повіту Микола Лагодинський, якому надто сподобався пануючий у містечку український дух.

У 1902 р. Лагодинський будує неподалік центральної частини міста віллу (вулиця 16 липня, 247), де як мешкає з родиною, так і провадить адвокатську практику. Тут також певний час мешкає і Марко Черемшина. Вілла, яка стала для Делятина осередком культурного життя – тут постійно гостювали відомі галичани, зокрема Василь Стефаник, Кирило Трильовський, і опісля смерті Лагодинського (у 1919 р.) не припиняє свою культурну місію. Зараз у ошатній будівлі, яку оточують високі, старі дерева, діє краєзнавчий музей Делятина.

13-09-2022

У пошуках цікавого спробуйте забрести у ті “десять на два”, про які пише Тарас Прохасько – відійдіть від дороги та попрямуйте у напрямку старої школи, а далі – кладовища та залізниці. Поміж цими “опорними” пунктами, позаду присадкуватої хати, ховається справжня памʼятка – деревʼяна церква Різдва Пресвятої Богородиці (вулиця Ковпака, 1а). Гуцульську церкву, якої, на жаль, вже торкнулася рука “покращувачів”, датують 1780-ми роками. Незважаючи на близьку відстань до звичайних житлових будинків, тут, на подвірʼї, неначе затишшя, і мандрівнику буде час зупинитись та перевести подих перш ніж йти вперед.
 

Заліплений рекламою, перероблений любителями пластику та з численними добудовами, Делятин так чи інакше не втрачає ще свій старовинний вид. Будинки змінюються, але зачіпають око – коли минаєш колишні вілли, житлові будинки на кількох сімей, зведені чи за “бабці” Австрії чи вже за Польщі, можеш легко уявити колишній “курортний” дух.

13-09-2022

Піднявшись трохи вище Делятином, десь таке й спостерігаємо – сучасні оббиті вагонкою хатинки соромʼязливо туляться до розкішних, міцних будівель із вкрапленням гуцульського стилю. А поруч, майже на вершечку гори, на тій же вулиці 16 липня, де нижче Микола Лагодинський з родиною приймав своїх високоповажних гостей, височіє костел святого Франциска Асизького.

Костел побудували в памʼять про візит цісаря Франца-Йосифа 1851 року. Парафіяни довго пробували отримати власний храм, і з нагоди такої оказії їм це вдалося – за проектом інженера Кюна розпочалося будівництво потужної будівлі, яку то через брак коштів, чи робочих рук, вдалося звести до кінця 1890 р.

Парафіяни відвідували костел до Другої світової – опісля тут, за класичною звичкою радянської влади був спершу військовий склад, потім тут зберігали міндобрива. Чимало речей з костелу було вивезено на зберігання, але через буремні події так і не повернуто до рідних стін.

13-09-2022

Щоб не обмежуватися посеред гір лише будованими памʼятками, не оминіть нерукотворне диво природи: в Делятині (вулиця Ольги Кобилянської, 2) є незвичайне озеро, охрещене місцевими “Морським оком”. Назва дана озеру завдяки невеликому шматку суші, який “плаває” чітко посередині озерця. Легенди кажуть, що колись на місці цієї суші була церква, яка через підтоплення пішла на дно. Начебто щороку, на Великдень, цей плаваючий острівець “наближається” до берега і якщо вслухатися, то можна почути ледь вловимий церковний передзвін.

Власне, розраховуючи мандрівку у Карпати, обовʼязково впишіть до плану нафтовидобувну Надвірну з її сецесійними камʼяницями та колишній курортний Делятин. Не полінуйтеся вийти з автівки або ж виділити собі на кожне  містечко й селище – день (а ліпше й два). Мої ж кілька днів відвідин та прогулянок доводять – якщо Карпати потребували б представлення, вони б обовʼязково почали свою мандрівку саме з цих неймовірних місць.

Фото: Олена Юрійчук, Максим Рітус, https://uma.lvivcenter.org.

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.

13-09-2022