Олександр Бондаренко
Олександр Бондаренко

У цій подорожі ми вирішили поєднати 3 “К” Косівського району: Косів, Кути і Космач.

Маршрут зовсім не логічний, але в цьому є його родзинка. Спочатку в планах було проїхати ці локації за день на велосипеді, але вийшло би “галопом по Європах”, а тому ми вирішили цю подорож розділити на дві окремі поїздки для того, щоб в повній мірі дослідити ці місця з усіма їхніми таємницями.

Відправною точкою нам слугував Косів - місто мрій та надій. Звідти ми стартували. У репортажі я не описував саме місто, хоча раджу залишитися тут надовше, щоб розкрити для себе цей край. Косів - це цікаві маршрути, кльовий відпочинок на річці, знаменитий Смоднянський базар і ще багато цікавого. Але досить розмов - поїхали в Кути.

З Косова до Кутів 10 км, тож не дивно, що ці населені пункти, які розташовані на фронтирі Гуцульщини і низинного світу, були тісно пов’язані. Кути і Косів були, перш за все, торгівельними центрами, куди гуцули спускалися з-під небес для того, щоб обміняти сир, худобу, вироби з дерева на зерно, реманент та інші корисні речі. В обох містечках були потужні єврейські громади, які комунікувати між собою, а у XVIII ст. тут працював і проповідував сам Бешт - засновник хасидизму.

Але Кути - це не тільки єврейська і українська історія, тут мешкала потужна вірменська громада. Вірмени сюди переселилися з того боку Черемоша, за яким було володіння Османської імперії.

Уявіть, наскільки мультикультурним був світ того часу.

У Кутах раджу відвідати два вірменських костьоли...

А також цвинтар з вірменськими могилами і єврейський кіркут, який вражає своїми масштабами.

Наша мандрівка присвячена активному відпочинку, тож ми рушаємо далі, а кого цікавить більше саме містечко, то про нього ми писали тут: https://iftourism.com/blog/kuti-malenke-misto-z-velikoyu-istoriyeyu

20-05-2024

Далі ми прямуємо до Сокільської скелі. Під нею знаходиться водоспад Сикавка, а також пам'ятник Тарасу Шевченку. За однією з версій на цьому ж місці було збудовано перший пам'ятник Кобзарю в світі (у вигляді обеліска).

Сокільська скеля і Черемош, який тече попід нею, виглядають вражаюче.

Колись це було одне з найнебезпечніших місць на шляху сплаву лісу з верхів Чорного та Білого Черемошів до Вижниці. Чи можна вилізти на Сокільську скелю? Так, туди є таємна стежка, яку ви можете побачити на цьому треку.

Згори відкривається чудовий вигляд на Черемош, який саме в цьому місці стрімко розвертається і півдугою огинає протилежний берег. Своєрідні Тюдівські Заліщики.

Правда, вигляд звідтіля трішки заступають дерева...

Якби місцева громада облаштувала локацію, мали б навалу інстаграм-паломників. Візьміть до уваги :)

20-05-2024

Наступна локація - село Великий Рожин, звідки можна піднятися на ряд цікавих вершин: Сокільський, Плоский, Спинзову.

Але нашою метою є водоспади. Оскільки останніми роками зими не дуже сніжні, то водоспади в Карпатах краще відвідувати навесні, допоки вони повноводні. Дорога в село проходить вздовж струмка, на якому є цікаві інстаграмні місця зі скелями та порогами.

Наша наступна ціль - водоспад Великорожинський Гук. Він розташований всього 400 метрів від дороги, але ці 400 метрів сповнені пригод. Спочатку потрібно перейти дерев’яний місток, а далі йдемо вздовж струмка. Зліва від маршруту розташована цікава пам’ятка - Скеля Репіда. На неї можна вилізти, але давайте тут не затримуватися - йдемо шукати водоспад. Маршрут до нього пролягає вздовж русла струмка, а тому готуйтеся до того, що намочите ноги. Але то не страшно, адже краса потребує жертв і цією жертвою є саме ви). Ще кілька кроків - і ми біля водоспаду.

Загальна висота Великорожинського водоспаду - до 10 метрів. 

Загалом, це маловідома локація в туристичних колах, а тому єднання з природою вам гарантовано. Проте, майте на увазі, що під час засухи у водоспаді може бути мало води - його краще відвідати після файної зливи.

400 метрів вище Великорожинського Гука розташований ще один водоспад - Манівлоги. І тут наша мандрівка переростає в справжню експедицію на кшталт подорожей Девіда Лівінгстона чи Генрі Стенлі. Оскільки ми не знали маршруту, то довелося спочатку вилізти на Великорожинський Гук, а звідтіля руслом річки продиратися вверх по течії. Це було досить весело і пізнавально, хоча на лівому боці струмка є стежка, якою до нашого пункту призначення можна добратися з меншими пригодами. 20 хвилин “експедиції” - і ми біля водоспаду.

Висота водоспаду - до 6 метрів. Якщо Великорожинський Гук це маловідома локація, то Манівлоги це прямо “терра інкогніта”. Вище водоспаду є кілька цікавих порогів і каскадів, підозрюю, якщо піти далі руслом, можна відкрити ще не один водоспад...

Повертаємося до машини (вже з меншими пригодами) і вирушаємо на наші наступні локації - водоспади Дзвінка, Довбуш і найвідоміший у цьому районі - Лужківський водоспад.

Ми запланували легкий трекінговий маршрут довжиною у 6 км, щоб обійти ці водоспади і по колу повернутися до машини. Одразу на старті починається стрімкий підйом. До водоспаду приблизно півтора кілометри, з яких 1 км “кардіо”, тож будьте готові. Біля якогось місцевого будівництва стежка стрімко спускається вниз до водоспадів. Спуск трішки захаращений і небезпечний, так що будьте обережні. Долина струмка виглядає надзвичайно атмосферно - ви опиняєтесь у каньйоні, оточеному скелями… А поруч розташовані два водоспади - Довбуш (висота 14 метрів) та Дзвінка (інша назва - “Заборонене кохання” - висота 10 метрів).

Слід сказати, що місцеві нам розповідали, буцімто назви водоспадів доволі сучасні, вигадані туристами, а гуцули їх називали просто “водоспади”. Але так не цікаво, краще прив’язати до місця якусь легенду, наповнивши його містикою і романтикою. А хто ж є найромантичнішим героєм в Карпатах - звісно ж, Олекса Довбуш і його любаска з Космача! Зрештою, я не маю нічого проти цього, міфологія - рушій туризму, і, якщо вона стимулює людей ходити в гори - нехай буде.

Пофоткавши водоспади, стрімкою стежкою повертаємося на дорогу і прямуємо до наступної локації - Лужківського водоспаду.

Щоб до нього дістатися, потрібно піднятися вище по схилу Спинзової, а звідтіля спуститися дорогою вниз. Маршрут пролягає через мальовничий присілок з чудовим краєвидом на Сокільський хребет та Плоский.

Спуск до Лужківського водоспаду досить стрімкий, а дорога вбита від великогабаритного транспорту. Зате сам водоспад порадував своєю красою. Загальна висота - 14 метрів.

Біля водоспаду облаштовані лавочки і місце для багаття, а у самому водоспаді можна покупатися. Правда, цей душ буде прохолодним навіть в найбільшу спеку, не те що на початку квітня.

Повертаємося до машини - вийшов цікавий трек по водоспадам, який ви можете подивитися тут.

Дорогою назад ми ще заїхали на Буковинські водоспади (сім водоспадів, розташованих на струмку Смугарів), але то вже інша історія. Вже затемна ми повернулися в Косів, щоб зранку відправитись у не менш цікаві місця.

20-05-2024

Зранку з Косова стартуємо до нашого чергового “К” на маршруті - села Космач. Але просто подорожувати поміж лініями я не звик, мене завжди цікавили відгалуження. Тож дорогою ми відвідали ряд цікавих об’єктів: спочатку заїхали до Пістиня, де розташована Церква Успіння Пресвятої Богородиці XVII століття.

Проте нас цікавила не стільки церква, як легендарна “остання переправа” - пристрій для перевезення трун на той бік річки Пістинька.

Дорога до самої церкви лежить через кладку, з якої видно “Пістинську лагуну” - чудове місце для відпочинку на березі річки.

Попри те, що церква давня, її зовнішній вигляд аж ніяк не приваблює - вона оббита бляхою, як і багато храмів на Гуцульщині. Що ж, гуцули люблять “блищєчє” навіть якщо воно не має жодного смаку і псує архітектурну пам’ятку.

Від церкви жовтий маршрут веде до Іванової криниці - місця, до якої приїздять паломники з цілої України, щоб попити цілющої води. Кажуть, з цієї криниці пив сам Іван Хреститель. Бо де йому пити воду, якщо не в Пістині? :) Легкий трекінг зранку - те, що треба.

Наступною нашою локацією є водоспади в Шешорах. Є два основних водоспади - один, Великий Гук (висота 5 метрів) знаходиться ліворуч за мостом.

А інший, Сріблясті водоспади (інша назва Шешорські водоспади, висота 2 метри) - праворуч.

Місце досить популярне, сюди на вихідних приїздять багато туристів, а ще колись Руслана тут знімала кліп на пісню “Знаю я”.

Про мандри таємничою Пістинькою читайте тут: https://iftourism.com/blog/tayemnici-richki-pistinki. А ми їдемо “лихою дорогою” на Космач.

“З м. ІІістиня йде лиха дорога горі рікою Пістинькою через с. Шешори до с. Прокурави, звідки одна здовж ІІістиньки Брустурскої йде до с. Брустур, друга здовж Пістиньки Космацкої до с. Космача…” - пише Володимир Шухевич у першому томі своєї фундаментальної праці Гуцульщина. Минуло 120 років від написання, а нічого не змінилося - дорога з Шешорів до Космача залишається “лихою”. Ми витратили більше години, щоб проїхати 20 кілометрів!

Першою локацією, яку ми відвідали, був комплекс “Бутинар”, де власник Василь Книшук організував справжній гуцульський “мікрокосм”. Тут є музей, який складається з трьох приміщень - єврейської корчми, космацької хати, де реконструйовано побут гуцулів, а також справжньої колиби - оселі лісорубів.

Сама назва комплексу походить від слова “бутин” - місце, де рубали ліс. Пан Василь до деталей реконструював всі особливості побуту, традиції та практики, які поступово втрачаються в умовах глобалізації.

На території комплексу є також казкова хатинка - скандинавський зруб з трав’яним дахом, неначе його виготовили гоббіти.

Поки ґазда проводив екскурсію, ми втратили лік часу і дві з половиною години пролетіли неначе 5 хвилин. Незрозуміло, чому це місце таке маловідоме у туристичних колах - однозначно рекомендую відвідати.

Але день короткий, а в нас попереду є ще кілька локацій, тому файно дєкуємо і вйо далі. Спочатку ми заїхали в музей пана Михайла Дідишина.

Пан Михайло розповідає, що приміщення музею - це хата, де Штефан Дзвінчук вбив Олексу Довбуша. На жаль, через вік господаря проблемно застати його вдома, хоча цей музей обов’язковий до відвідування.

Михайло Ількович ціле життя досліджував постать Олекси Васильовича і знає тисячу цікавезних історій, з яких дещо правда, а дещо вигадка. І ви ніколи не зрозумієте з його історії, що є що :).

20-05-2024

Наступна локація - оглядовий майданчик дорогою на Яблунів. Звідтіля стартує наш невеликий трек на гору Гаршиця і до присілку Сиглін, де розміщена гойдалка з чудовим краєвидом.

Квітень і травень - неймовірно вдалі місяці для мандрів, коли на верхах ще можна побачити сніг, а внизу вже все яскраво-зелене і квітуче.

З оглядового майданчик відкривається чудовий вид на село і оточуючі гори, де Космач виглядає неначе миска, з усіх сторін оточена гірськими схилами.

До Гаршиці веде лісова дорога, яка перебуває в хорошому стані. Принаймні, тепер. Дорогою до вершини не пропустіть ще один оглядовий майданчик, з шикарним виглядом на Космач, а також легендарне Міхайлове крісло, на якому опришки ділили свої доходи, нажиті “непосильною працею”.

На самій горі Гаршиця є кам’яні розсипи, які вважають давнім святилищем. Каміння тут дійсно якесь особливе, тож нехай буде святилище.

500 метрів далі по маршруту розташована галявина з капличкою, столиком і гойдалкою, а нижче - присілок Сиглін.

Це надзвичайно мальовниче місце, яке я дуже люблю відвідувати. В самому присілку живе гуцульський старожил - пан Василь Костюк, який любить розказувати цікаві історії про все на світі. Обов’язково зайдіть до нього в гості.

На жаль, сама гойдалка перебуває в поганому стані і нікому її полагодити. Зате шикарний краєвид, який відкривається з цього місця, не залишить вас байдужим. Трек нашого маршруту можна глянути тут.

20-05-2024

Повернувшись до машини, ми вирушили на Косів. Цього разу хорошою дорогою - через Яблунів.

Тут є теж ряд цікавих локацій:

- місце легендарного бою сотні Мирослава Симчича проти батальйону НКВД в присілку Рушір. Зараз тут влаштована затишна відпочинкова зона;

- Рушірський водоспад (висота 4 метри) з атмосферною лагуною під ним.

- водоспад “Під Пугачівкою” (висота 6 метрів). Цей водоспад є штучного походження, проте, місце маловідоме і дуже красиве.

Поруч розташовані стави, де можна влаштувати посиденьки зі своїми близькими. Головне - не забудьте забрати своє сміття.

З останнім сонячним промінням ми повернулися в Косів. Це був чудовий день, ми побачили багато нових локацій і вкотре зрозуміли, що можна кожного дня відкривати щось нове для себе. Навіть у місцях, які вважаєш, що знаєш на всі 100%.

Наша мандрівка, яка мала поєднати 3 “К” - Косів, Кути і Космач - завершена. Але попереду нові, адже все наше життя - це і є велика мандрівка.

Щастя є! Вйо до горбів! 

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.

20-05-2024