Живий музей природи Бойківських Карпат

Для початку нам потрібно доїхати до села Витвиця з Івано-Франківська, цю відстань на авто можна подолати за дві години. Є можливість доїхати і потягом, спершу добираємось до станції «Тяпче», а звіди у будні кожної години їде автобус на Витвицю.

Праворуч перед селом за річкою Лужанка видніються Витвицькі скелі. Ці скелі височіють над всім населеним пунктом, звідки видно практично всю долину річки Лужанка.

Наша подорож розпочинається саме тут, адже Витвиця відіграє роль своєрідних воріт у Бескиди, далі тільки гори та гармонія...

Витвиця – територія бойківських традицій, тут досі можна зустріти багато давніх бойківських осель. У місцевому будинку культури розміщена музейна кімната, присвячена вшануванню пам’яті Зеновія Красівського – українського патріота-дисидента, письменника, поета, автора самвидаву, секретаря Української Гельсінської групи. Будинок культури був побудований в першій половині ХХ століття.

Ще радимо відвідати оселю Бартків, де можна зустріти експозицію макетів тварин, які мешкають на території села, та збережено багато старовинних цінних речей. Тут вам розкажуть про різноманітні урочища, в тому числі соляні криниці у «Заріці». Наступна зупинка нашої експедиції – село  Станківці.

На початку села Станківці, в долішній його частині, на р. Лужанка (ліва притока р. Свічі) розташований невеличкий водоспад «Гуркало Лужанське».  До нього ведуть облаштовані сходи.

Перед нами розкривається водний потік із перепадом заввишки півтора метри, власне тому не всі його водоспадом і називають, а швидше порогами. Нам пощастило – водоспад був повноводним. Дехто говорить, що вода тут цілюща, яка лікує хвороби кісток та шкіри. Щоб насолодитися повною його красою, тут є оглядовий майданчик, звідки відкривається вид на маленький каньйон.

Ми рухаємось далі, проїжджаємо кілька сотень метрів та звертаємо праворуч через місток. Їдемо прямо і потрапляємо до Церківної – між селами межа тільки умовна.

У Церківній яскраво зберігся бойківський стиль будови осель, зустрічаються ще хати, вкриті дранкою. У селі збережена давня церква Святої Параскеви, зведена ще у 1807 р.

Із появою у 2002 р. нового мурованого храму стару сакральну споруду вже не використовують.

У самому кінці села Церківна розпочинається маршрут на «Цапові скелі». Комплекс розташований у межиріччі р. Лужанки та її притоки – потоку Церков’янський, на його правому березі, на північно-західному відрозі вершини Томнатик (897,7 м), на крайньому сході Бескидів.

Це територія ландшафтного заказника місцевого значення «Цапове», який належить Болехівському лісгоспу. Дорога до скель перекрита для автомобілів шлагбаумом, відтак йдемо пішки. Піднімаємося на гору Томнатик, де нас відразу зустрічають кілька мегалітів. Це дивовижне місце, яке можна досліджувати днями, а, можливо, й тижнями…

Структура скельних блоків доволі часто має явні сліди обробки та певну спрямованість за сторонами світу. У науковців наразі до цих скель, як то кажуть, «руки не дійшли».

Від інформаційних стендів піша стежина веде до цікавого скелястого ландшафту. Уже перші побачені моноліти наштовхують на думку, що це не лише суто природне творіння та видовище, і точно щось більше, ніж інформація про походження скель, що викладена у згаданих інформаційних стендах.

Місцеві жителі не давали назви окремим валунам, та тут є декілька цікавих.

Наприклад, «Сонячна брама», вона формується з двох валунів, один з яких у своїй нижній частині створює півкільце, спираючись на інший валун, що стоїть окремо, і створює таке собі вікно, в якому, якщо стати рівно навпроти, з’являться перші промені сонця на сході й останні промені на заході в певні дні року.

Практично поруч із кам’яною аркою розташована споруда з кількох кам’яних плит дольменного типу. Цю споруду можна назвати камерою (дольменом), бо її бічні частини (стіни) викладено з кількох кам’яних монолітів, а зверху поставлено (накрито) багатотонну кам’яну плиту. Усередині камери, по центру між кам’яних стін, особливо виділяється зооморфна кам’яна скульптура у формі великої риби, а праворуч від неї, на правому моноліті-стелі, вигравірувано овальну статую з лініями у вигляді якоїсь сітки.

Пройшовши далі, зустрічаємо на вершинах скель кілька петрогліфів та загадкові печери, тут у 1940-х рр. переховувались упівці. Йдемо на вершину найвищої скелі та знаходимо так звану ритуальну чашу.

Внизу розташована символічна могила УПА та вибитий наприкінці 1980-х рр. (за переказами місцевих людей) хрест на скелях заввишки 4,5 м, а поряд зліва – тризуб.

Щорічно на цьому місці відбувається панахида за полеглих героїв. У січні 1945 р. тут відбувся двогодинний бій українських повстанців сотні «Хорти» (очолював Казимир Яворський («Бей») з загонами НКВС. Сотня втратила 18 стрільців, 6 було поранено, зокрема сотенного «Бея» (у ногу). Енкаведисти втратили 221 убитими (за іншими даними біля 300), 47 бійців було поранено. Це була одна із найбільших битв повстанців в Українських Карпатах.

Місцевий скельний комплекс розкинувся на кількох гектарах, його однозначно потрібно досліджувати…

Ми ж рухаємось далі, спускаємось донизу, повертаємося до церкви в селі Церківна та звертаємо праворуч, через 3 кілометри  мандрів бачимо ліворуч табличку з назвою урочище «Бовкоти».

Це без сумніву унікальне місце, куди приїжджають туристи звідусіль. Бовкоти або ж Бовкути – це доволі мальовниче місце, яке простягається на кілька сотень метрів. Посередині протікає маленька річка Лужанка зі своїми порогами, на берегах розрослися букові ліси. Особливо гарна ця місцина виглядає восени. Найвищі скелі тут сягають 6 метрів, річка наче проходить лабіринти.

Однозначно в давнину тут мешкали люди, які вочевидь наділяли місце надприродними властивостями, можливо, тут будо якесь прадавнє святилище… Місцеві скелі мають різну чудернацьку форму, а сама річка тут нагадує величезну змію, тож тут теж є свої таємниці. Живописні вершини передгір’я Карпат із відкритими просторами забезпечують дальність видимості та багатоплановість огляду навколишніх панорам.

Останнім часом цю місцину упорядкували, прибрали сміття, відновили лісову криничку та навіть огородити мурашник. За кількасот метрів звідси зробити альтанки зі столиками. До повномасштабного вторгнення росії у Бовкотах проводили наметовий табір «Карпатія». Єдина проблема, що гості цього місця не прибирають за собою, мовляв «ріка забере»…