Культурна спадщина Східної Бойківщини

Нашу мандрівку ми розпочнемо у бойківському селі Голинь. На авто вам доведеться їхати трасою Н 10 з Івано-Франківська орієнтовно 40 хвилин часу, також є можливість доїхати на потязі та рейсовим автобусом. Від зупинки в центрі села звертаємо ліворуч, натрапляємо спершу на сучасну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, освячену у 2018 р. Звідси вже можна побачити і стару церкву, вона захована поміж дерев на краю пагорба.

У писемних джерелах вперше посвята місцевої церкви Покрови Пресвятої Богородиці відзначена у Катедратику Львівської єпархії  під 1680 р. Попередня дерев’яна церква була збудована у 1765 р. після пожежі 1763 р., в якій згорів храм, зведений у 1719 р. На історичній карті 1783 року святиня розташована приблизно там же, де й зараз.

Теперішня стара церква Покрови Пресвятої Богородиці була побудована у 1886 р. У 1887 р. храм отримав Благословенну грамоту від Митрополита Галицького, Архієпископа Львівського та Єпископа Кам'янецького, предстоятеля УГКЦ Сильвестра Сембратовича. На початку ХХ століття маляри Іван Залуський та Іван Ольшевський розписали стіни у святині і намалювали іконостас.

Безхмарне буття храму тривало до Першої світової війни. Навесні 1915 року урядники Австро-Угорської імперії звернулися до представників духовенства всіх конфесій із проханнями пожертвувати на потреби оборони дзвони, реквізиція відбулась у серпні-вересні 1916 р., всього із храмів Калущини було конфісковано 355 дзвонів, у т. ч. шість із голинської церкви, виготовлених у 1886 р., ймовірно, ливарнею Фельчинських.

У 1917 р. околиці села стали полем воєнних дій, місцевість навколо була всіяна окопами. Під час радянської окупації у 1960-х рр. радянська влада зачинила храм і перетворила приміщення на склад. У кінці епохи совітів громада повернула і впорядкувала приміщення храму, богослужіння відновились у 1988 р. і тривали до 2018 р., аж поки мешканці не спорудили нову церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка сьогодні є релігійним та волонтерським осередком згуртованої голинської громади.

Парафіяни ревно бережуть зв'язок поколінь, варто зауважити, що у новій церкві зберігається перенесена зі старого храму ікона «Молитва Ісуса Христа на Оливній горі», на якій помітні сліди від куль пострілів радянських прислужників.

Ще один цікавий факт для туристів. Біля нової церкви Покрови Пресвятої Богородиці у 2021 р. встановили 4-метрову ковану писанку, виготовлену ковалем із Кадобни Іваном Боднарем.

Стара церква суттєво не змінилась від початку 1990-х рр., зараз вона, на жаль, руйнується й потребує реставрації.

Якщо потрапите на екскурсію всередину, то відчуєте особливу атмосферу намоленого, приглушеного світлом простору, тут час наче завмер...

На території храму на північному заході збереглись дві дерев’яні дзвіниці (зараз тут збережений один із чотирьох стародавніх дзвонів, раніше захований і відтак врятований місцевими мешканцями у часи радянської окупації).

Із Голині прямуємо від храму вниз до річки Лімниця, переїжджаємо міст, минаємо село Тужилів. Ліворуч вашу увагу неодмінно захопить пішохідний міст бірюзово-блакитного кольору, він був споруджений після повені у 2008 р. Сюди часто приїжджають для фотосесій.

Далі радимо пішки прогулятись у село Берлоги, доїхати на машині можливо тільки через села Новиця або Топільське, дорога для автомандрів тут не дуже добра...

Берлоги – одне із п’яти найдавніших бойківських поселень Рожнятівщини, батьківщина українського бібліографа та публіциста Івана Левицького (1850–1913).

Найдавніша згадка про місцевий храм походить з 1678 р., коли єпископом О. Шумлянським був висвячений місцевий парох. В акті візитації 1753 р. згадано, що місцева дерев’яна трибанна церква була збудована на початку XVIII ст. У 1786 р. на місці старого храму з ліквідованого Сваричівського монастиря ченців-василіян сюди перенесли церкву Різдва Пресвятої Богородиці.

За легендою один мудрий мешканець села попросив у пана дозволу подарувати монастирський храм у Берлоги, бо їх стара церква згоріла. Пан погодився за умови, якщо будівлю перенесуть за одну ніч. Жителі Берлог разом із селянами навколишніх сіл (Довгої, Каменя, Сваричева) розібрали церкву і перевезли до села на возах, запряжених волами. Святиня отримала назву церква Різдва Пресвятої Богородиці, бо висвячували її якраз на це свято.

У 1930-х рр. храм перекрили бляхою. Упродовж 1964–1989 рр. молитовна споруда була зачинена радянською владою. Богослужіння відновлені у 1989 р. Церква відома Берлогівською запрестольною іконою Пресвятої Богородиці. Із 2007 р. у селі функціонує новий мурований храм УГКЦ.

Навколо старої церкви ростуть 400-літні «Ведмежі дуби», у 2011 р. їх  віднесли до переліку ботанічних пам’яток природи місцевого значення. На відстані кількасот метрів розташовані джерело та капличка. Серед інших цікавинок відзначимо соляну криницю під назвою «Адамова Баня», розташовану на околицях села.

Рухаємось далі у село Сваричів. Перша письмова згадка про нього датується ще 1387 роком, хоча це поселення виникло набагато раніше, мабуть, у часи Русі. 

Минаємо центр села і ліворуч бачимо вивіску музею «Бойківщина». Цей приватний музей був відкритий в 2013 р. у приміщенні колишньої колгоспної контори. Піднімаємось сходами на другий поверх, і перед нами відкривається перша та найбільша кімната, тут кожна річ має свою історію, їх колись Василь Яцків – засновник музею – збирав по цілому Сваричеві. У цій кімнаті зібрані верстати, знаряддя побуту, посуд, одяг, особисті речі, фотографії жителів Сваричева та Рожнятівщини.

Інша кімната відтворює церковне життя і бойківську оселю. Слід звернути особливу увагу на старі світлини бойків з Рожнятівщини, їх побут та навіть їх історії, всі речі в музеї підписано, відомо, хто їх приніс.

Окремо зверніть увагу на історію УПА, яка була особливо активною в Сваричеві.

Обов'язково радимо відвідати цей музей. 

Із подвір'я музею відкривається вигляд на колишній костел. Католики латинського обряду села належали до парафії Матері Божої Скорботної у Рожнятові. У 1870 р., коли їх чисельність становила дві з половиною сотні вірних, у Сваричеві було збудовано філіальний мурований костел. У 1900 р. при храмі постав монастир згромадження Сестер Служниць Пресвятої Діви Марії. У 1939 р. із приходом перших совітів радянська влада зачинила храм та використовувала його, як зерносховище, під час німецької окупації будівлю знову відчинили, але ненадовго. У 1944 р. німці вели активні оборонні бої у Сваричеві, у т.ч. на території костелу, де розмістили гармати.

Після завершення Другої світової війни костел перетворили на зерносховище. У першій половині 1990-х рр. колишній римсько-католицький храм отримала у користування громада греко-католиків, яка його відремонтувала і частково перебудувала, щоб у 1995 р. розпочати у ньому богослужіння у переосвяченій церкві Введення в храм Пресвятої Богородиці. Пізніше віряни добудували до фасаду святині вежу. На сьогодні це одна з найвищих споруд в селі, з вершини якої відкривається вигляд на долину Чечви та навіть Лімниці.

Наступною нашою зупинкою буде церква Воскресіння Христового. Храм побудований у 1760 р. на місці попередньої зруйнованої святині. За ці майже триста років будівлю кілька разів капітально реконструювали. Церква має оригінальний різьблений з позолотою чотириярусний іконостас та настінні розписи.

Останній ремонт та реставрація відбувались у 2005–2009 рр. На жаль, ззовні давній храм обшили пластиком і сучасною бляхою.

Покидаємо Сваричів, переїжджаємо колишню вузькоколійку та виїжджаємо на центральну дорогу Рожнятова. Звертаємо ліворуч, доїжджаємо до моста та мандруємо в Ціневу.

Спершу нас зустрічає народний музей. Історико-краєзнавчий музей відкрито в 1976 р. Він розташований у старовинному будинку, колишній «Білій школі», яка милувала око своїм білим кольором фасаду. Організаторами музею були видатний фотомитець Ярослав Коваль та тодішній голова колгоспу Василь Джурин. Зараз музей складається з 5 кімнат, експозицію наповнювали всі жителі села.

Експозиція першого залу знайомить відвідувачів із давньою історією Рожнятівщини. Найбільш яскраві розділи: «Київська Русь», «Культура і освіта». Тут же представлено інтер'єр бойківської хати.

Експозиція другого залу – це матеріали про події Першої світової війни. Тут же міститься цікава інформація про майстрів-умільців – кушнірів, ковалів, ткачів та будівельників. Також великий інтерес викликає колекція фотографій 20-30-х рр., де відображені національні традиції та показана атмосфера минулого. Матеріали та фотографії третього залу відтворюють події Другої світової війни, а в центрі уваги відвідувачів в четвертому – сувеніри та подарунки музею з інших країн. Експозицію п'ятого залу можна назвати природничою. Тут представлені фауна та флора краю. Особливо різноманітною є фауна гірської зони, де можна зустріти бурого ведмедя, оленя карпатського і козулю європейську.

Минаємо музей, збоку видніється гарна зупинка, а за нею і церква Святого Архистратига Михаїла, зведена місцевими майстрами у 1756 р. (з Ціневи походили немало майстрів-будівничих дерев'яних церков). Храм стоїть на рівній просторій ділянці в оточенні забудови посеред східної частини села.

У часи совітів церква була діючою, десь в цей період замінили ґонту на бляху. З 1990-х рр. перебуває у користуванні греко-католицької громади села. Належить до пам'яток архітектури місцевого значення.

У 2018 р. громада створила благодійний фонд «Збереження Церкви св. Архистратига Михаїла в Ціневі», метою якого є збір та акумулювання коштів благочинних пожертв для фінансування робіт з реставрації, збереження і належного використання пам’ятки. Зараз під наглядом спеціалістів-реставраторів своїми силами і коштами мешканці Ціневи відновлюють давню церкву.

Дуже повчальний приклад для інших громад, як цінувати і берегти спадщину предків.

Наступною зупинкою нашої мандрівки буде Перегінське.

Селище Перегінське завжди славилося своїми майстрами. Ми під час експедиції ми побували у гостях у кількох місцевих талантів.

Петро Скрипка займається різьбярством понад два десятки років. Навчився ремеслу, яке стало справою його життя, самостійно – ази переймав у старших колег, а майстерності досягнув власним шляхом проб та помилок. Спеціалізується на барельєфах, невеликих скульптурах, різьблених іконах. Останні кілька років активно бере участь у спеціалізованих фестивалях, конкурсах, різьбярських пленерах.

Василь Семко має понад 25-річний досвід. Навчився усім тонкощам різьбярства самостійно, починаючи із простих робіт – рамок для дзеркал та підставок під мисливські трофеї.

Нині у майстра налагоджене власне виробництво у майстерні, де його справу переймає вже старший син.

Василь Ількович. З-під його різця тисячі робіт вийшло: орнаменти природних завитків гілочок, листочків дуба, клена, виноградної лози і класична орнаментика аканта.

До цих всіх майстрів за бажанням можна буде повернути на майстер-класи та навчитися чомусь новому.

Саме селище Перегінське теж доволі цікаве, першою нашою оглядовою зупинкою буде церква Зіслання Святого Духа. Будівництво сучасної святині розпочалося в 1882 р. за проектом архітектора Василя Нагірного; одночасно відбувалось спорудження перегінської церкви Різдва Пресвятої Богородиці, тому будівельні матеріали (ліс), що залишилися, перевозили на будову цієї церкви. Зведення храму завершилось у 1885 р. (у реєстрі пам’яток архітектури місцевого значення зазначено дату 1894 р.).

На жаль, у 1990-х рр. храм обшили пластиком, але, настільки нам відомо, громада планує повернути первісний вигляд церкви.

Всередині в церкві все відреставровано, збережено багато оригінальних речей та ікон.

Біля цієї церкви проходили безліч подій: сюди навіть приїжджав імператор Австро-Угорщини. На вершині мурованої дзвіниці зберігся старий дзвін. З верхньої зали можна побачити все селище та сусідні гори, зокрема гора Сергів, з якої, до речі, відкривається чудовий панорамний вигляд на Перегінське.

Але це вже зовсім інша історія..:).

Поруч біля церкви в центрі селища, біля річки Млинівка розташований «замок» Балабанів. Спочатку ця споруда виконувала функцію будинка-фортеці. Внутрішній двір оточувала довкола фортечна стіна – палісад, навколо двору був викопаний рів з водою (12х3 м), а також земляний вал із нахилом 45°. Рів наповнювався з Млинівки, вода з якої текла до фортеці під гострим кутом, і таким чином вода ніколи не могла переповнити рів. Із західного боку фортеці височіли три сторожові вежі. У центральній із них знаходяться головні ворота, які постійно були під охороною. Ворота були оббиті бляхою і мали розміри 5 метрів завширшки і 7 метрів заввишки. У головному замку, що містився посередині території, розміщувались панські покої. Інші дві прибудови слугували, як будинки прислуги, пекарня, корчма, господарські приміщення. Фортеця свого часу була не тільки хорошою спорудою оборонного значення, що служила шляхті захистом від селянських повстань та частих набігів татарських і турецьких завойовників, але й красивою архітектурною будівлею.

Зараз збереглась тільки центральна будівля «замку», перетворена на квартири, з цікавинок – велике підземелля та горище, зроблене без жодного цвяха.

Від замку йдемо до школи, яку ще називають ратушею. У 1905–1907 рр. на кошти жителів селища та сусідніх сіл було побудовано цегляне двоповерхове приміщення школи на 10 класних кімнат з чотирма великими вікнами в кожній. Опалення приміщення пічне, добре діє природна вентиляція. Воно збереглося до наших днів. Зараз тут продовжують навчатися учні Перегінського ліцею.

Зверніть увагу, що на ратушній вежі зберігся годинник. З вершини будівлі відкривається вид на центр села та навіть видно Лімницю, а там вдалині – і Сивулю.

Наступним екскурсійним об’єктом є перегінський музей. Відкриття Музею УПА – данина пам’яті закатованим і вбитим повстанцям із усієї Рожнятівщини, а також данина поваги молодого покоління ветеранам УПА, які вижили у кривавій боротьбі за Україну в Другій світовій війні. Музей розташований в колишній будівлі НКВС. Він складається з двох залів. У першій кімнаті представлено народний побут, особливу увагу приділено краєзнавцю та педагогу Роману Свистовичу, людині, яка відкрила Бойківщину по-новому.

В другій кімнаті зібрано експозицію боротьби українського народу проти Московії – особисті речі воїнів УПА, український прапор з могили Степана Бандери, експонати сучасної російсько-української війни, яка розпочалась у 2014 р.  

Внизу під музеєм розташовані підвали, де колись була катівня совітів. Сюди звозили членів УПА та українського підпілля зі всього на той час Перегінського району. Ці підвали за відчуттями мають тяжку атмосферу...

У Перегінську діє Братство ОУН–УПА, яке займається дослідженням повстанського руху, часто проводить у музеї різноманітні виставки.

Культурна та зокрема, сакральна спадщина Східної Бойківщини налічує близько сотні цінних взірців дерев’яної і мурованої архітектури, що мають багатовікову історію, визначаються своєрідним локальним стилем будівництва. Звичайно, що у межах однієї подорожі розповісти про всі пам’ятки неможливо, тому ми спробували показати вам маленьку частинку незвіданої сакральної та музейної спадщини Бойківщини, а також її людей. Людей, які цю спадщину прагнуть зберегти і передати наступним поколінням бойків.

Далі буде…  

Контакти:

Василь Яцків (засновник музею у Сваричеві): 096 694 83 77.

Петро Скрипка (майстер-різьбяр): 097 187 34 45.

Василь Семко (майстер-різьбяр): 097 821 81 87.

Василь Ількович (майстер-різьбяр): 097 757 65 49.

Фото: Андрій Тимків, Дмитро Малишев, vikna.if.ua, Андрій Сенько, «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради», Максим Рітус, Петро Скрипка, Василь Бойчук.

Андрій Тимків. «Бойківські Карпати: експедиція».

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.